РОЗДІЛ 2.
ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-ДОСЛІДНА МЕТОДИКА
ФОРМУВАННЯ МОВЛЕННЄВО-КОМУНІКАТИВНИХ УМІНЬ
УЧНІВ ОСНОВНОЇ ШКОЛИ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ
СКЛАДНИХ РЕЧЕНЬ
2.1. Проблема мовленнєво-комунікативної підготовки випускників основної школи в
теорії і практиці навчання рідної мови
У сучасній лінгводидактиці 90-х рр. ХХ ст. – початку ХХІ ст. відбувається
переорієнтація змісту навчання рідної мови. Одним із пріоритетних напрямів
оновлення шкільного мовного курсу є формування в учнів
мовленнєво-комунікативних умінь: розглядається можливість засвоєння різних
аспектів мови як засобу спілкування. На перший план висувається
комунікативно-діяльнісний підхід до навчання рідної мови - збагачення мовлення
кожної особистості, яка на належному рівні вільно й грамотно користувалася б
мовою в найрізноманітніших життєвих ситуаціях.
Важливим теоретико-практичним підґрунтям формування мовленнєво-комунікативних
умінь учнів стали законодавчі акти, державні програми й концепції реформування
освіти в Україні: Концепція мовної освіти в Україні (1994); Навчально-виховна
концепція вивчення української (державної) мови (1994); Концепція навчання
державної мови в школах України (1996); Національна доктрина розвитку освіти
(2001); Концепція 12-річної загальної середньої освіти (2001); Концепція мовної
освіти 12-річної школи. Українська мова як рідна (2002).
“У новій школі, - визначено Концепцією мовної освіти в Україні, - не повинно
мати місця зайве теоретизування, вербальне заучування граматичних положень і
правил. Основний стрижень занять з рідної мови – всебічний розвиток усного і
писемного мовлення учнів” [21, 71]. Основними аспектами ефективного навчання
систематичного курсу рідної мови в 5-9 класах О.Біляєв, М.Вашуленко,
В.Плахотник убачають: 1) набуття учнями елементарної лінгвістичної освіти
(відомості про мову, її структуру, функції, походження та розвиток); 2)
формування у школярів з опорою на засвоєння оптимального обсягу теоретичних
знань та правил правопису чітко окресленого переліку практичних умінь і
навичок, необхідних кожній грамотній людині. Характерною особливістю занять,
говориться у концепції, є їх комунікативна спрямованість: усе підпорядковане
опануванню учнями рідної мови як засобу спілкування і пізнання.
Автори Навчально-виховної концепції вивчення української (державної) мови
С.Єрмоленко і Л.Мацько наголошують на тому, що головним завданням навчальної
дисципліни “Українська мова” в школі має бути виховання мовної особистості, яка
володіє даром слова – усного й писемного. Граматика повинна вивчатися як основа
“вироблення мовних умінь і навичок, без яких не може бути спілкування,
висловлювання думки, вираження почуттів” [81, 28]. Оволодіти мовою, вважають
учені, школярі можуть лише в процесі мовленнєвої діяльності, яка передбачає
психолінгвістичну орієнтацію на сприймання, розуміння, засвоєння, відтворення
й активне продукування мовних текстів (усних і писемних, простих і складних).
1996 року побачила світ Концепція навчання державної мови в школах України, яку
складено науковими співробітниками лабораторії навчання української мови
Інституту педагогіки АПН України О.Біляєвим, Л.Скуратівським, Л.Симоненковою,
Г.Шелеховою на основі нових лінгводидактичних підходів та з урахуванням
здобутків мовознавства, соціо- і психолінгвістики, психології, теорії методики
і шкільної практики щодо сучасних суспільних й особистісних потреб
мовленнєвого розвитку учнів.
Основну освітню мету навчання рідної мови в загальноосвітній школі укладачі
концепції вбачають “у формуванні особистості, яка володіє вміннями і навичками
вільно, комунікативно виправдано користуватися мовними засобами у процесі
сприйняття (слухання і читання), створення (говоріння і письма) висловлювань у
різних сферах, формах, видах і жанрах мовлення, тобто в забезпеченні її
всебічної мовленнєвої компетенції” [123, 17]. Відповідно до визначеної мети з
урахуванням принципів єдності навчання , виховання і розвитку, гуманізації й
демократизації освіти зміст курсу української мови як рідної вчені-методисти
поділяють на три компоненти: лінгвістичний, етнокультурознавчий,
методологічний, спрямовані на формування загальної культури, мовленнєвих
умінь учнів, розвиток культури мислення, що перебуває в діалектичному зв’язку з
культурою мовлення.
Знання з мови розглядаються в концепції не як самоціль, а як засіб навчання і
розвитку учнів. При цьому порівняно з існуючою на той час практикою
передбачається менше визначень, класифікацій для заучування, а більше уваги
приділятиметься способам застосування знань, семантиці і функціям вивчених
мовних засобів, зіставленню цих засобів, співвідносних за значенням та іншими
ознаками.
Зміна парадигми філософії середньої освіти, що відбулася в українському
освітньому просторі наприкінці 90-х рр. ХХ ст., – гуманізація процесу навчання,
відхід від його інформаційної спрямованості й акцентування уваги на розвитку
особистості учня, перехід на 12-річну систему загальної середньої освіти та
12-бальну систему оцінювання навчальних досягнень школярів висувають нові
вимоги до організації навчання рідної мови в загальноосвітніх навчальних
закладах України. Отже, виникла настійна потреба в розробці Концепції мовної
освіти 12-річної школи (українська мова як рідна), яку здійснено
співробітниками лабораторії навчання української мови Інституту педагогіки АПН
України [122].
Концепція визначає такі пріоритети навчання рідної мови і розвитку мовлення:
демократизація і гуманізація; диференціація навчання мови; органічне поєднання
навчання мови й мовлення як засобу і способу мовленнєво
- Київ+380960830922