РОЗДІЛ 2 Матеріал та методика досліджень
Роботу виконували впродовж 2000-2003 років на кафедрах епізоотології та
інфекційних хвороб, а також організації, економіки, менеджменту та маркетингу у
ветеринарній медицині Національного аграрного університету, в чотирьох
господарствах Дніпропетровської, Київської і Харківської областей.
Об’єкт дослідження: велика рогата худоба різновікових груп чотирьох
господарств, неблагополучних з туберкульозу; дані ветеринарної статистики та
публікацій 179 країн світу за 1990-2001 роки; дані Державного Департаменту
ветеринарної медицини, Міністерства аграрної політики України та Міністерства
охорони здоров’я України за 1948 –2001 роки; матеріали алергічних, клінічних,
гематологічних, патологоанатомічних досліджень.
Предмет досліджень: епізоотичний, епідемічний та інфекційні процеси, алергічні
реакції великої рогатої худоби при туберкульозі.
Методи досліджень: епізоотологічний, історико–статистичний, клінічний,
алергічний та патологоанатомічний.
Вивчення причин, які сприяли виникненню і розповсюдженню туберкульозу проводили
поетапно:
- на першому етапі проводили збір даних щодо розповсюдження інфекції в різних
країнах світу і в Україні;
- на другому етапі вивчали закономірності просторово – часового розповсюдження
туберкульозу великої рогатої худоби на різних континентах, а також в Україні в
розрізі 25 адміністративних регіонів та в окремих господарствах;
- дослідження третього етапу були направлені на вивчення епізоотологічних
особливостей туберкульозу великої рогатої худоби в межах природно –
географічних територій та окремих господарств. Проводили вивчення паралелізму
між напруженістю епізоотичної та епідемічної ситуації;
- четвертий етап досліджень був спрямований на вивчення результативності та
удосконалення прижиттєвих методів діагностики інфекції.
Загальна схема епізоотологічного дослідження представлена на рис. 2.1
Рисунок 2.1 Схема епізоотологічного дослідження
З рисунку 2.1 видно, що для вивчення складного багатофакторного епізоотичного
процесу при туберкульозі великої рогатої худоби використовували різні методичні
прийоми, які можна об’єднати в три групи – ретроспективні, проспективні та
експериментальні дослідження.
Ретроспективні дослідження проводили за результатами діагностичних досліджень,
зоотехнічного обліку, ветеринарної статистики та літератури. При цьому
дослідженні використовували порівняльно-географічний опис, епізоотологічні
дослідження. Ці методи дозволили виявити просторово-часову динаміку
захворюваності і визначення закономірності виявлення і розповсюдження хвороби в
минулому, що необхідно для оцінки сучасної ситуації, визначення
причинно-наслідкових зв’язків між явищами, які вивчали, а також для оцінки
ефективності проведення протитуберкульозних заходів. Цей метод дослідження дає
орієнтовні дані, які є основою для наступних більш поглиблених епізоотологічних
досліджень.
Проспективні дослідження дозволяють поставити, своєрідний епізоотичний
експеремент, в якому відсутнє втручання дослідника. Це дає можливість в умовах
певних адміністративних територій та господарств вивчити механізми
епізоотичного процесу, джерело, шляхи передачі та розповсюдження збудника
хвороби, а також визначити роль біотичних та абіотичних факторів у виникненні
туберкульозу та встановити закономірності розвитку інфекції.
Проспективні дослідження в окремих господарствах та на окремих групах тварин є
найбільш об’єктивними при оцінці ефективності протитуберкульозних заходів. При
організації цих досліджень особливу увагу звертали на підбір дослідних та
контрольних груп тварин, яких підбирали за принципом аналогів.
Діагноз на туберкульоз ставили на підставі тестів, регламентованих інструкцією
про заходи з профілактики та оздоровлення тваринництва від туберкульозу [77].
Внутрішньошкірну туберкулінову пробу ставили за загальноприйнятою методикою.
При цьому використовували туберкулін, виготовлений Курською біофабрикою.
Препарат вводили в дозі 0,2 мл в середній третині шиї з лівого боку. Перед
введенням туберкуліну на місці ін’єкції волосяний покрив вистригали та
обробляли 70° етиловим спиртом. Облік реакції проводили через 72 години. Тварин
вважали реагуючими при збільшенні шкіряної складки на 3 мм і більше.
Внутрішньовенну туберкулінову пробу проводили у тварин, в яких температура тіла
до введення туберкуліну була в межах фізіологічної норми. Перед введенням
стандартний розчин туберкуліну розводили вдвічі стерильним фізіологічним
розчином. Приготовлений туберкулін вводили у яремну вену в дозі 1 мл розчину на
100 кг маси тіла тварини. Оцінку температурної реакції проводили через
3,6,9,12,15,18 і 24 години. Реагуючими на внутрішньовенну туберкулінову пробу
вважали тварин, у яких температурна реакція була вищою 39,5°С на один і більше
градусів.
Особливості методики внутрішньочеревної туберкулінової проби будуть описані у
відповідному розділі.
Клінічні, патологоанатомічні і гематологічні дослідження проводили за
загальноприйнятою методикою В.І.Левченка і співавт. [88].
При вивченні інтенсивності епізоотичного процесу визначали індекс
епізоотичності, захворюваність, інцидентність та превалентність [67, 118,
214].
За допомогою порівняльно-описової методики досліджень та картографічного
аналізу вивчали залежність розповсюдження туберкульозу від природних та
господарсько-економічних факторів.
Індекс епізоотичності - це відношення кількості днів, місяців, років на протязі
яких реєструвалось дане захворювання до кількості днів, місяців або років
спостереження. Показник розраховували за формулою:
Іе = ; де
Іе – індекс епізоотичності;