РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Загальна характеристика спостережень
Матеріалом дисертаційного дослідження слугували гастро- і дуоденобіоптати, отримані при фіброезофагогастродуоденоскопії (ФЕГДС) від 101 хворого на ПВ ДПК у поєднанні з ХГ, що знаходились на обстеженні та лікуванні у відділенні гастроентерології Інституту клінічної радіології НЦРМ АМН України в 1991-1997 рр.. - 66 ліквідаторів наслідків аварії (ЛНА) на ЧАЕС та 35 осіб контрольної нозологічної групи (КНГ), котрі не брали участі в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і не мешкали на радіаційно забруднених територіях. Вказана патологія була найпоширенішою серед ЛНА на момент досяжності матеріалу та реальності наукового пошуку. Значення доз зовнішнього опромінення для осіб, які зазнали впливу радіації, знаходились в межах 4,8 - 25 сГр. У 26% хворих-ліквідаторів дози зовнішнього опромінення, на жаль, не були документовані. Згідно катамнеза пацієнти обох груп захворіли на ПВ після 1986 року; тривалість захворювання 3-7 років на момент обстеження. Групи однорідні за статтю (чоловіки), та загалом однорідні за побутово-професійними характеристиками. Середній вік осіб основної групи - (39,5?0,8) років, групи порівняння - (35,7?1,5) років.
Нами був проведений аналіз стандартизованих клінічних карт (за матеріалами гастроентерологічного відділення Інституту клінічної радіології НЦРМ АМН України), що відображають радіаційний анамнез і результати клінічного обстеження хворих обох груп.
Клінічне обстеження пацієнтів із фіброезофагогастродуоденоскопією, гастро- і дуоденобіопсією та аналізом шлункової секреції виконано за участю д.мед.н. Г.З. Мороз і к.мед.н. С.В.Мірошниченко.
2.2. Методи дослідження
Дослідження шлункової секреції в клініці здійснено фракційним методом з використанням тонкого шлункового зонду за загальноприйнятою методикою [105,107]. В наше розпорядження були надані показники натще, у фази базальної і стимульованої секреції: об'єм шлункового соку, загальна кислотна продукція, вміст вільної та зв'язаної хлористоводневої кислоти. Концентрацію хлористоводневої кислоти визначали в клініці титраційним методом із застосуванням молярного розчину їдкого натру, використовуючи в якості індикатора фенолфталеїн (для загальної кислотності), диметиламідазобензол (при визначенні вільної HCl). На підставі отриманих даних лікарі-гастроентерологи, задіяні в програмі спільних досліджень, вираховували похідні показники, котрі характеризували дебіт-годину кислотної продукції, вільної і зв'язаної хлористоводневої кислоти, кислу і лужну компоненти шлункового соку.
Для стимуляції шлункової секреції у відділенні гастроентерології використовували субмаксимальний гістаміновий тест. Максимальний же гістаміновий тест наші колеги не застосовували, оскільки використання гістаміну в осіб, що підпали дії іонізуючого випромінювання, передбачає обмеження, бо багато хто з них страждає на вегето-судинну дистонію, погано переносить введення цього препарату. Тому при задіянні навіть субмаксимального гістамінового тесту всім хворим попередньо вводили 1 мл 1% розчину димедролу.
Автор висловлює щиру вдячність за консультативну допомогу науковим співробітникам вищезгаданого Центру, доктору медичних наук, нині - професору Української військово-медичної академії Мороз Галині Зотівні та кандидату медичних наук Мірошниченко Сергію Володимировичу.
За попередньою згодою пацієнта виконували прицільну біопсію СО проксимального відділу ДПК на відстані 1-1,5 см від виразкового дефекту, антрального та фундального (з передньої стінки на 5см вище кута) відділів шлунка. Для цього користувались фіброскопом "Olympus Q-10" (Японія) і стандартними біопсійними щипцями FB-23K та FB-25K. Ранову поверхню СО зрошували 5 % розчином амінокапронової кислоти.
Загальна кількість досліджених гастро- і дуоденобіоптатів представлена в таблиці 2.1.
Таблиця 2.1
Органо-топографічне розподілення біопсійного матеріалу
в групах обстежених хворих (n?101)
Клінічна групаВідділи шлунково-кишкового трактуШлунокДПКФундальнй відділАнтральний відділЛНА636059НК333231Всього969290
Для патогістологічного дослідження матеріал фіксували в 10% розчині нейтрального формаліну, проводили загальноприйняту гістологічну обробку. З парафінових блоків виготовляли зрізи завтовшки 4-5 мкм, забарвлювали гематоксиліном й еозином, а також за допомогою ряду гістохімічних методів (PAS-реакції, методики Моурі, HID за Спайсером, фарбування альціановим блакитним при pH 1,0 і 2,5, сріблення за Вартіном-Старрі) [60,103,139,193,382]. Іноді для визначення мікрофлори застосовували люмінесцентну мікроскопію з забарвленням препаратів акридиновим жовтогарячим та флуоресценцією в ультрафіолетових і синіх променях [60,193].
Гістологічні й напівтонкі препарати вивчали під світлооптичним мікроскопом "БИОЛАМ И" (ЛОМО, Росія). Мікрофотографування виконано на мікроскопі "Olympus BX51" з цифровою камерою "Olympus С4040Z" та програмним забезпеченням "Olympus DP-Soft".
Для електронномікроскопічного дослідження фрагменти СО фіксували впродовж 1,5 години в розчині, що містив 1,6% або 2,5% глутаральдегід і 2% параформ на 0,1М фосфатному (рН 7,4) чи какодилатному буфері (рН 7,4), промивали впродовж 12 годин в тому ж буфері, дофіксовували 1,5 години в 1% розчині тетроксиду осмію. Після зневоднення у спиртах висхідної концентрації та окисові пропілену або ацетоні матеріал заливали в епон. Напівтонкі й ультратонкі зрізи виготовляли на ультрамікротомі УМТП-6М (SELMI, Україна). Напівтонкі зрізи фарбували метиленовим синім, за Романовським-Гімзою та Самсоновим [60,103]. Ультратонкі зрізи контрастували уранілацетатом і цитратом свинцю та вивчали під електронним мікроскопом JEM 100-CX (JEOL, Японія) за прискорюючої напруги 60-80 кВ. Матеріал документували у вигляді фотовідбитків.
Результати морфологічного дослідження документовані у формалізованих картах обліку даних, розроблених в ІЕПЛ Л.В.Дегтярьовою (додаток В), і опр