РОЗДІЛ 2
УМОВИ, ОБ'ЄКТИ І МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ
Експериментальні дослідження проводилися в 1999-2002 рр. шляхом постанови стаціонарних польових дослідів, які супроводжувалися лабораторними аналізами та проведення спеціальних дослідів. Польові досліди були закладені: в дослідному господарстві "Новосілки" Інституту садівництва УААН, Київська область; Кримської дослідної станції Інституту садівництва УААН, Сімферопольський район, АР Крим; учбовому господарстві "Комунар" Кримського державного аграрного університету, Сімферопольський район, АР Крим; селі Тарасівка Звенигородського району Черкаської області.
2.1 Погодні і ґрунтові умови
Клімат у зонах проведення дослідів помірно континентальний. Найбільш теплий за період досліджень місяць у Криму й Києві - липень, найбільш холодний - січень. Найхолодніший вегетаційний період - 2000 рік, сума активних температур у Криму - 3459.3 0С, в Києві - 2927.1 0С. Найвищі максимуми температури в Криму спостерігалися в 2000 р. - 37.5 0С, в Києві в той же рік 35.9 0С. Абсолютний мінімум за період досліджень спостерігався в Криму в 2001 рік - (-17 0), в Києві - (-21 0). Вплив понижень температури в період вегетації, який призводить до приморозків найбільший у Криму. Так, в 1999 році приморозки 5-7 травня повністю знищили врожай плодових дерев і зменшили врожайність ягідних культур. На території Київської області вірогідність таких нищівних приморозків менша, тому що підвищення температури до рівня, достатнього для початку вегетації, проявляється пізніше.
Найбільш посушливим в Криму був 2000 рік при кількості опадів 333,6 мм, гідротермічний коефіцієнт знаходився в межах 0,96, в той час як самим вологим є 1999 рік, де при сумі опадів в 647,1 мм гідротермічний коефіцієнт сягав 1,86. В Києві відносно посушливим є 1999 рік, де при кількості опадів 592,7 мм гідротермічний коефіцієнт досягав 1,92, а найбільш вологим є 2001 - при сумі опадів 693,4 мм, гідротермічний коефіцієнт - 2,25. Слід відзначити, що в найбільш посушливі періоди спостерігалась найбільша середня температура в червні-серпні.
Ґрунт дослідних ділянок у дослідному господарстві "Новосілки" Інституту садівництва УААН темно-сірий опідзолений легкосуглинковий на карбонатному лесі типовий для зони. Кількість гумусу в орному шарі ґрунту становить 2,0...2,3%, рухомого фосфору - 6,6...6,9 мг, обмінного калію - 6,2...6,5 мг на 100 г ґрунту. Водне рН ґрунтового розчину 5,6...5,7. Ґрунтоутворююча порода - лесовидний суглинок. Генетичний горизонт НЕ, який розташований у шарі 0...35 см - темно-сірий, комкуватозернистий, легкосуглинковий, щільний, вологий зі слабко вираженою присипкою SiO2, перехід до наступного горизонту поступовий по кольору і складу. На глибині 36...60 см розташований горизонт НІ, який темно-бурий, горіхувато-зернистий, легкосуглинковий, ущільнений, вологий, з рясною присипкою SiO2, перехід до наступного горизонту виражений по будові. Генетичний горизонт І розташований на глибині 61...65 см - темно коричневий, комкувато-призматичний, сильно ущільнений, середньо суглинковий, вологий, структурні грані призм покриті SiO2, перехід виражений будовою і кольором. Горизонт РіК, який знаходиться в шарі 66...120 см, складається з світло коричневого, комкуватого, легкосуглинкового, рихлого, вологого мулу у вигляді псевдо фібр, перехід по кольору і закипанню від 10% HCl.
Ґрунтові води знаходяться на глибині більше 5...6 м. Ґрунт цілком придатний для вирощування плодових порід.
Рельєф ділянки - слабо хвилясте плато.
Ґрунт дослідної ділянки Кримської дослідної станції Інституту садівництва УААН - лучно-чорноземний важко суглинковий.
Формування даного ґрунту проходить в умовах залягання прісних вод на глибині 4...6 метрів. Ґрунтоутворюючі породи - алювіальні шарові відкладення (багатофазний алювій). Ґрунтовий профіль лучного чорноземного ґрунту слабо диференційований на генетичні горизонти (потужність А+В 150 см і більше). Часто по профілю зустрічається один або декілька горизонт, що поховані. Карбонатні новоутворення спостерігаються найчастіше у формі псевдоміцелія. Вапнякові мікровключення зустрічаються рідко у формі розпливчастих жовтуватих мазків.
Уміст гумусу в поверхневих горизонтах 2,7-3,8% (табл. 2), валового азоту 0,15...0,27%, фосфору 0,16...0,20% і калію 2,0...2,6%
Реакція ґрунтового розчину слабо лужна, місцями на глибині лужна. Характерною ознакою лучно-чорноземних ґрунтів є висока карбонатність. Поглинаючий ґрунтовий комплекс, насичений кальцієм, який уміщує 85...93% ємності обміну. Уміст поглиненого натрію не перевищує 0,2% обмінних основ.
Ґрунт дослідної ділянки учгоспу "Комунар" Кримського державного аграрного університету - чорнозем південний міцелярно-карбонатний на лесовій глині.
Для цього чорнозему характерна висока міграційна здатність карбонатів і міцелярна форма їх виділення, особливо у верхній частині ґрунтового профілю. Поряд з псевдо міцелієм карбонатів, представленим пліснявою і тонкоголчастими формами, в профілю чорноземах південних міцелярно-карбонатних чітко виражений горизонт карбонатних конкрецій діаметром 7...11мм. Забарвлення гумусового горизонту А темно-сіре з бурим або каштановим відтінком, перехідного горизонту В - буровато-сіре, в нижній частині шару неоднорідне, крапчасте.
Структура в ораних горизонтах комковато-пилувато-порошиста, в підораних - комкувато-зерниста. В горизонті В вона зернисто-комкувата, в його нижній частині крупнокомкувата. В даних ґрунтах верхні гумусові горизонти рихлі або слабо ущільнені, карбонатно-ілювіальні - щільні.
Для міцелярно-карбонатного чорнозему характерний середньо потужний гумусовий профіль (потужність А+В близько 55...70 см). Кипіння від HCl із поверхні або з глибини 30...46 см, карбонатні конкреції на глибині 65...130 см, гіпс відповідно 150...200см. нижче гумусового горизонту спостерігаються великі відкладення карбонатів.
Уміст гумусу на міцелярно-карбонатних чорноземах починається з глибини 30...45 см (3,24...8,73%