Розвиток інтеграційних процесів в АПК

РОЗДІЛ 2
ПРИЧИНИ РОЗЛАДУ, СТАН І РОЛЬ АГРОПРОМИСЛОВОЇ ІНТЕГРАЦІЇ В УМОВАХ ФОРМУВАННЯ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ
2.1. Причини і наслідки розладу інтеграційних зв'язків в АПК
Перед початком здійснення ринкових перетворень агропромислова інтеграція, незважаючи на наявні недоліки, мала доволі високий рівень розвитку. Інтеграційно-економічні зв'язки між господарюючими суб'єктами, що приймали участь у виробничо-технологічних циклах із виготовлення продовольства, відзначалися високою тіснотою. Не лише обласні, але й велика кількість районних (базових) АПК являли собою цілісні інтегровані формування, що здійснювали відтворювальний процес на засадах самодостатності. Проте на початку 90-х років ХХ ст., особливо з початком здійснення ринкових перетворень економіки, інтеграційні зв'язки почали розладнуватися, а подекуди й зовсім розпалися.
На жаль, у публікаціях з тематики розвитку АПК не зустрічається грунтовного з'ясування причин і наслідків розладу інтеграційно-економічних зв'язків між його виробничими і обслуговуючими ланками. Аналізуються, як правило, загальні причини економічної і фінансової кризи у цьому життєво важливому народногосподарському секторі, серед яких погіршення агропромислової інтеграції називається однією з таких причин у загальному їх переліку [66, c. 243]. Між тим, виявлення причин і наслідків ослаблення, а то й повного розладу інтеграційних зв'язків в АПК має велике наукове, а особливо практичне значення. Висновки з такого аналізу є надзвичайно важливими, по-перше, для віднайдення дійових засобів для послаблення дії або й повного усунення причин, що викликали розлад інтеграційно-економічних зв'язків, а, по-друге, для визначення основних напрямів та розробки конкретних рекомендацій щодо відновлення і інтенсифікації інтеграційних процесів в АПК та опрацювання перспективного розвитку їх форм і механізмів.
З самого початку потрібно відзначити, що як однією з причин кризової ситуації в АПК з'явилося погіршення агропромислової інтеграції, так і загальні обставини, що спричинили кризу, справили негативний вплив на стан інтеграційно-економічних зв'язків в агропромисловому комплексі. Це закономірно, бо стан агропромислової інтеграції визначається дією цілого ряду факторів. Безпрецедентне падіння обсягів виробництва сільськогосподарської сировини і готового продовольства має як зовнішні по відношенню до АПК, так і внутрішні причини. Глибоку кризову ситуацію в АПК викликали наступні причини макроекономічного рівня: недосконалість фінансово-кредитної системи; несвоєчасні розрахунки держави із сільськогосподарськими товаровиробниками за продукцію, що приводило іноді до повного знецінення одержаних ними коштів під дією інфляції; недоліки у податковій політиці; недостатнє застосування можливих засобів впливу на прояви монополістичного диктату з боку переробних підприємств; ціновий диспаритет щодо аграрного сектора економіки "на вході" та "на виході". Передчасним потрібно вважати й послаблення державного управління переробними галузями промисловості, що знаходилися в державній власності. Не принесли користі також намагання здійснити аграрну реформу прискореними темпами та перевести аграрний сектор на ринкові засади функціонування за рахунок фермеризації та створення приватних парцелярних господарств населення замість колективних. Лише згодом, з огляду на недоліки та небажані наслідки здійснених у сільському господарстві перетворень, прийшло усвідомлення того, що "... ефективні аграрні реформи - це не одноразовий правовий акт, а складний еволюційний процес розвитку і поступових перетворень виробництва і продовольчого ринку в більш ефективні господарські системи сучасного типу" [66, c.346].
За обставин, що склалися на початковому етапі ринкових перетворень, у найскрутнішому фінансово-економічному становищі опинилося сільське господарство. Це спричинилося тим, що вже на початковому етапі ринкових перетворень проявилися недоліки колишнього механізму економічних відносин між господарюючими суб'єктами інтегрованих формувань; він не враховував вартісних параметрів цінового регулювання виробництва і обміну. Передчасною була лібералізація цін на матеріально-технічні ресурси для сільського господарства; ілюзорними виявилися сподівання окремих економістів і політиків з приводу того, що ринок автоматично усе вирівняє. Аграрні підприємства залишилися наодинці із проблемами, вирішення яких було їм не під силу. Високі ціни на матеріально-технічні ресурси ("на вході") спричинили різке підвищення витрат виробництва, а низькі ціни на сільськогосподарську продукцію ("на виході") позбавили господарства можливостей їх покривати. За оцінками, наростаючий індекс на промислові засоби виробництва і матеріально-технічні ресурси, що споживаються сільським господарством, у 1996р. по відношенню до 1990р. становив 2,9 раза, а на сільськогосподарську продукцію - 0,5 раза, тобто був 5-кратний розрив у темпах зростання [24]. Якщо за енергоносії та добрива сільськогосподарські підприємства ще знаходили кошти для розрахунків, хоча б на основі бартеру, то вже технічні засоби - трактори, комбайни, автомобілі, механізми і обладнання для технологічних ліній у тваринництві - для переважної більшості з них стали недоступними. Отже, фінансові ресурси левиної частки аграрних господарств виснажилися, через що вони втратили реальні можливості щодо самофінансування та здійснення самодостатнього розширеного відтворення.
Звичайно, криза економіки в цілому і її АПК сталася значною мірою внаслідок докорінної перебудови економіки. З набуттям незалежності, що збіглося в часі з початком ринкових перетворень, Україні прийшлося налагоджувати власну фінансову систему, банківську і кредитну справу, вводити національну валюту, удосконалювати управлінську діяльність на всіх ієрархічних рівнях. Зі здійсненням таких радикальних перетворень практично неможливо було убезпечитися від прорахунків і помилок, які поглиблювали дію кризових явищ. На початковому етапі ринкових перетворень у державі створилася надзвичайна фінансова напруженіс