РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
Експерименти були виконані на 1290 нелінійних мишах масою 18-20г, 356 нелінійних щурах масою 180,0-220,0 г.
Усі маніпуляції, які можуть спричиняти біль, були проведені під барбаміловим наркозом (60 мг/кг) внутрішньоочеревинно ?92?.
Скринінгові дослідження
Об'єктом дослідження були 23 речовини: солі бурштинової кислоти (БК) (шифр 4.5-4.16) та нові похідні БК N-Гетериламіди (шифр 4.17-4.27), синтезовані на кафедрі фізичної та колоїдної хімії Національного фармацевтичного університету під керівництвом завідувача кафедрою, доктора фармацевтичних наук, професора В.І.Кабачного. Основні радикали та зміни в молекулах представлені в таблиці 2.1.
Таблиця 2.1
Структурні формули похідних БК,
які досліджувалися
Солі бурштинової кислотиНатрій сукцинат (динатрієва сіль БК) (шифр 4.5)
Продовження табл. 2.1
Калій сукцинат (дикалієва сіль БК) (шифр 4.6)
Літій сукцинат (дилітієва сіль БК) (шифр 4.7)
Амоній сукцинат (диамонійна сіль БК) (шифр 4.8)
Кальцій сукцинат (кальцієва сіль БК) (шифр 4.9)
Магній сукцинат (магнієва сіль БК) (шифр 4.10)
Продовження табл. 2.1
Цинк сукцинат (цинкова сіль БК) (шифр 4.11)
Кобальт (II) сукцинат (кобальтова сіль БК) (шифр 4.12)
Купрум (II) сукцинат (купрумова сіль БК) (шифр 4.13)
Ферум (II) сукцинат (ферумова сіль БК) (шифр 4.14)
Манган (II) сукцинат (марганцева сіль БК) (шифр 4.15)
Нікол (II) сукцинат (ніколева сіль БК) (шифр 4.16)
Продовження табл. 2.1
N-Гетериламіди бурштинової кислоти N-(4-пропанпіримідиніл-2)сукцинамінова кислота (шифр 4.17)
N-(4-метилпіримідиніл-2)сукцинамінова кислота (шифр 4.19)
N-(4-метоксипіримідиніл-2)сукцинамінова кислота (шифр 4.27)
N-Заміщені сукцинаміди N-(піримідиніл-2)сукцинамід (шифр 4.18)
N-(піримідиніл-2)-N?- (ізопропіл)сукцинамід (шифр 4.20)
N-(піримідиніл-2)-N?- (Н-бутил)сукцинамід (шифр 4.21)
Продовження табл. 2.1
N-(2-Циклогексилкарбамоіл-етил)-N?-піримідиніл-2)сукцинамід (шифр 4.22)
N-(4-етилбензотіазоліл-2)-N?-(циклогексил)сукцинамід (шифр 4.23)
N-(6-Метоксибензотіазоліл-2)-N?-( циклогексил)сукцинамід (шифр 4.24)
N-(4-етилпіримідиніл-2)сукцинамінова кислота (шифр 4.25)
N-(Бензотіазоліл-2)-N?-(циклогексил)сукцинамід (шифр 4.26)
Гостру токсичність похідних БК вивчали на білих нелінійних мишах різної статі масою 20±2г при внутрішньоочеревинному введенні в обсязі 1мл одноразово (або багаторазово протягом 24 год) ?69?. Речовини вводили у вигляді водних розчинів чи тонкодисперсної водної суспензії, стабілізованої твіном-80. Кожну дозу досліджували на 6 тваринах, при цьому тривалість спостережень за станом мишей складала 5 днів [69]. Дози, які викликали 0 і 100%-вий ефект представлені в табл. 2.2.
Таблиця 2.2
Дози, які викликали 0% і 100% ефект при визначенні гострої токсичності похідних БК при внутрішньоочеревинному введенні мишам (М±m, n=6)
Шифр речовиниДози, які викликали
0% ефектДози, які викликали 100% ефект4.15608404.2185033004.3110021504.4110018304.5165032504.6160026004.74006504.897014304.952010004.103506504.11903604.121504004.135007504.142006004.152004504.162505004.17550840
Продовження табл. 2.2
Шифр речовиниДози, які викликали
0% ефектДози, які викликали 100% ефект4.186008504.196509004.204506604.215007504.2285012004.232504504.246509004.2595012004.26140019504.2717002650
Розрахунок середньосмертельної дози проводили за методом Кербера [156]:
(2.1),
де LD100 - кількість речовини, яка викликала певний ефект у 100%
стандартної групи піддослідних тварин протягом
терміну спостереження;
d - інтервал між кожними двома суміжними дозами;
z - середнє арифметичне з числа тварин, у яких спостерігалась
реакція, що досліджувалася, під впливом кожних двох суміжних доз;
S(zd) - сума середньоарифметичних чисел;
n - кількість піддослідних тварин у кожній групі.
Підставляли у формулу (2.1) значення та графічно виражали "доза-ефект", з якого визначали відносну стандартну помилку LD50 за формулою Геддама (2.2, 2.3). З графіка находили LD84, і LD16.
, (2.2).
Потім знаходили середню помилку середньосмертельної дози (довірчі границі), використовуючи формулу Геддама:
, (2.3),
де К - коефіцієнт 0,564;
d - інтервал між кожними двома суміжними дозами;
n - число тварин у групах.
Оцінку токсичності проводили за загальноприйнятою класифікацією К.К.Сидорова [158].
Середньосмертельну дозу тіазоліламідетану вивчали на двох видах тварин - білих нелінійних мишах масою 20±2 г і білих нелінійних щурах масою 190±10 г різної статі при внутрішньоочеревинному і внутрішньошлунковому шляхах уведення у вигляді водного розчину чи тонкодисперсної водної суспензії, стабілізованої твіном-80 ?69?. Кожну дозу досліджували на шести тваринах, при цьому тривалість спостережень за станом мишей складала 5 днів, а за станом щурів 14 днів [69]. Розрахунок гострої токсичності проводили за методом Кербера (формули 2.1, 2.2, 2.3) [156], враховуючи дози, які викликали 0 і 100%-вий ефект. Оцінку токсичності проводили за загальноприйнятою класифікацією К.К.Сидорова [120].
Для характеристики широти терапевтичної дії тіазоліламідетану і препарату порівняння мексидолу ми визначали середньосмертельну дозу також у мексидолу при тих же шляхах уведення препарату.
Антигіпоксичну активність похідних БК досліджували відповідно до "Методическим рекомендациям по доклиническому исследованию антигипоксических средств" [99] при моделюванні гострої гіпоксичної гіпоксії, яку відтворювали, розміщуючи тварин у гермокамері обсягом 200 мл. Досліди проводили на попередньо відібраних стійких до гіпоксії білих нелінійних мишах-самцях масою 20±2 г. За рефренс-препарат в даних та подальших дослідженнях ми ви