РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ УМОВ ФОРМУВАННЯ
І РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОГРАМИ РЕСТРУКТУРИЗАЦІЇ
ВИРОБНИЧИХ ПІДПРИЄМСТВ
2.1. Аналіз впливів макро- і мікрофакторів навколишнього
середовища на вибір стратегії антикризового управління
підприємствами, що входять
у промислово-інвестиційну корпорацію
Розвиток суспільства відбувається під впливом численних факторів і комплексів цих факторів різної значимості, величини, спрямованості. Ці фактори структуровані, субординовані і різнодинамічні. Природно припустити, що в умовах недостатньо (слабко, помилково) керованої суспільної системи, а також в умовах нездоланної сили названі фактори можуть вишикуватися (чи бути вишикувані) так, що результуючий вектор їхньої рушійної сили буде недостатнім для забезпечення розвитку даної суспільної системи. Якщо ж регулюючий вектор надбає напрямок, протилежний лінії розвитку, то в суспільстві настає занепад, деструктуризацяя і розвал.
Реформування української економіки, що почалося в 90-х роках XX століття, призвело до радикальної зміни умов господарювання, у яких далеко не всі промислові підприємства України готові працювати по-новому. Багато хто з них узагалі виявилися в кризовому стані, нездатними платити по своїх рахунках і продовжувати нормальну виробничо-господарську діяльність. Невідповідність ринкового за змістом зовнішнього середовища і неринкового внутрішнього середовища підприємств є сьогодні головним фактором, що визначає ступінь і глибину економічної кризи. У цих умовах, на наш погляд, реалізація антикризової політики може бути здійснена тільки через адаптацію промислових підприємств до ринкових вимог. Саме в цій передумові повинна полягати головна задача повинна полягати головна реформаторських зусиль, тобто вони повинні бути спрямовані в першу чергу на адаптацію структури і механізму господарювання на промислових підприємствах до вимог ринку. У реальній господарській діяльності підприємств також необхідно виділити ознаки відкритого і приваного банкрутства. Якщо відкрите банкрутство має ознаки, визначені законодавчими і нормативними актами [153, 154, 155], то приховане банкрутство, наближення до нього - це досить нове для вітчизняної економіки явище. Як показники, що свідчать про наближення до небезпечної зони банкрутства використовуються наступні фінансові коефіцієнти: покриття (нижнє значення - менше 1), забезпечення власними коштами (нижнє значення - менше 0,1), абсолютна ліквідність (нижнє значення - менше 0,2). Структура балансу підприємства визнається незадовільної, а підприємство - неплатоспроможним у випадку, якщо фактичні значення всіх трьох коефіцієнтів нижче нормативних [156, с.177].
Пошук шляхів виходу з кризи для підприємств, що входять у промислову корпорацію чи промислово-інвестиційну корпорацію, повинний бути пов'язаний з усуненням причин, що сприяють її виникненню, а також процесом планування цього виходу, який необхідно розділити на дві основні стадії:
- розробка антикризової маркетингової стратегії діяльності підприємства (антикризове стратегічне планування);
- визначення тактики реалізації обраної стратегії (оперативне планування).
При цьому необхідно враховувати, що усунення з ринку збанкрутілих підприємницьких структур, у т.ч. виробничих підприємств, - неодмінна умова ефективного функціонування ринкового механізму. Однак запобігти банкрутству, забезпечити тривалу позитивну виробничо-господарську діяльність підприємств - задача значно складніша і важливіша. Вірішенню саме цієї задачі підпорядкована систем заходів, що називається антикризовим управлінням, у тому числі з використанням методів і прийомів ризик - менеджменту.
У загальному методичному підході стратегічне антикризове управління починається не з аналізу багажу промислового підприємства за попередній чи поточний періоди функціонування і здійснення надзвичайних заходів щодо уникнення неспроможності, а з моменту вибору місії підприємства, розробки концепції і мети його подальшої діяльності, формування і підтримки на належному рівні стратегічного потенціалу підприємства, здатного забезпечити протягом тривалого періоду конкурентну перевагу підприємства як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.
Таким чином, антикризове управління - це:
- аналіз стану макро- і мікросередовища і вибір кращої місії підприємства;
- пізнання економічного механізму виникнення кризових ситуацій і створення системи сканування зовнішнього і внутрішнього середовищ підприємства з метою раннього виявлення "слабких сигналів" про загрозу наближення кризи;
- стратегічний контроль діяльності підприємства і разробка стратегії запобігання його неплатоспроможності;
- оперативна оцінка й аналіз фінансового стану підприємства і виявлення можливості настання неплатоспроможності (банкрутства);
- розробка кращої політики поведінки в умовах кризи, що наступила, і виходу підприємства з неї;
- постійне врахування ризику господарської діяльності і разробка заходів щодо його зниження.
На наш погляд, тільки в процесі антикризового стратегічного управління з використанням інструментарію маркетинг-менеджменту і ризик-менеджменту розробляються стратегії виходу промислового підприємства з економічної кризи, причому тактичне планування, що має справу з рішеннями про те, як повинні бути розподілені ресурси підприємства для досягнення стратегічних цілей, повинне здійснюватися в рамках обраних маркетингових антикризових стратегій. Виходячи з цього, може бути рекомендована для промислових підприємств України наступна модель антикризового стратегічного управління (мал. 2.1.) [157, с. 37].
Як видно з моделі (мал. 2.1), процес антикризового стратегічного планування, першого етапу стратегічного управління, повинний починатися з визначення місії підприємства, що формує головні передумови успіху його діяльності за різних впливів з боку зовнішнього середовища і певних характеристик внутрішньої природи й організації промислового підприємства.
Ринкова економіка вимагає окрім зовнішніх, ще і внут
- Київ+380960830922