РОЗДІЛ 2. КОМПЛЕКСНА ОЦІНКА ҐЕНДЕРНИХ ПРОБЛЕМ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ СФЕРИ В УКРАЇНІ.
2.1. Ґендерний аналіз державного управління та сфери прийняття рішень
Політика, політична система суспільства, державне управління відіграють важливу роль в сучасному світі, проте жінки, як правило, залишаються за межами цієї сфери. Розширення можливостей жінок, підвищення їх соціального, економічного і політичного статусу мають істотно важливе значення для досягнення ефективного державного управління та сталого розвитку у всіх сферах життя. Тому рівноправна участь жінок і чоловіків у політичному житті відіграє вирішальну роль у загальному процесі досягнення ґендерної рівності, є не лише вимогою елементарної справедливості і демократії, але і необхідною умовою досягнення рівності і сталого розвитку в суспільстві.
Численні міжнародні законодавчі акти, починаючи з положень Загальної Декларації прав людини, передбачають рівні права для громадян, як жінок, так і чоловіків, щодо участі в політичному житті своєї країни шляхом голосування або висування кандидатури на виборах. Проте, реальне представництво жінок в політичному житті досі залишається обмеженим: хоча жінки і становлять більше половини виборців світу, за даними ООН, в 2000 р. їх представництво в органах управління складало 16% на місцевому рівні, 12,3% - в національних законодавчих органах, 7% в національних кабінетах міністрів і лише 4% на вищих виконавчих постах - серед президентів і прем'єр-міністрів [52].
Водночас, окремі регіони досягли значних успіхів на шляху до ґендерної демократії; зокрема, в більшості країн ЄС жінки посідають нині понад 20% посад міністерського рівня. Найбільш сприятлива ситуація характерна для країн Північної Європи, в парламентах яких спостерігається незмінно високий відсоток жінок (в середньому 39,6% жінок серед депутатів [52]). Це є наслідком як прогресивних поглядів населення, що характеризується етнічною однорідністю, так і добровільних квот, що встановлені політичними партіями у відношенні до складу своїх кандидатів.
В Україні, незважаючи на високий освітній та професійний потенціал жінок і відсутність прямих суперечностей Конвенції ООН "Про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок" в законодавстві країни, реальне представництво жінок у складі Верховної Ради протягом останніх десяти років залишалось дуже низьким. Якщо за часів СРСР жінки стабільно складали понад 30% депутатів Верховної Ради завдяки системі штучно встановлених квот, то із здобуттям незалежності їх відсоток скоротився (рис.2.1), і протягом 1991-1993рр. питома вага жінок у складі депутатів національного парламенту становила лише 3%. Проте, дослідники одностайні у твердженні, що жінки, обрані до парламенту після розпаду СРСР, брали участь в політичній діяльності самостійно, тому їх низька частка є більш ефективною та переконливою, ніж обов'язковий високий відсоток в минулому.
Рис. 2.1. Динаміка представництва жінок у складі Верховної Ради України, 1938-2002 рр. [55, c.25].
За роки незалежності України спостерігалось певне зростання участі жінок у складі Верховної Ради: під час виборів 1994 р. серед народних депутатів було обрано 5,7% жінок, у 1998 р. - 8,1%. Найбільш сприятливою умовою для цього стало створення системи виборів, що поєднує принципи мажоритарного та пропорційного представництва. Якщо за мажоритарного представництва ймовірність для жінок бути обраною досить мала, то вибори за партійними списками стали для них реальним шансом. Проте, в результаті останніх виборів, що відбулись 31 березня 2002 р., частка жінок серед депутатів зменшилась. За даними Центрвибіркому від 15 квітня 2002 р., до Верховної Ради останнього скликання ввійшла 21 жінка, посівши 5,1% парламентських місць. На думку спостерігачів, на політичному просуванні жінок в період виборчої компанії 2002 р. негативно позначились ґендерні цільові установки політичних партій, які були одностайними у фактичному небажанні просувати жінок, про що свідчать як програмні документи, так і партійні списки [92, c.297]. Так, співвідношення жінок та чоловіків, обраних за партійними списками, склало 1:14. Більш того, з восьми жінок, обраних за одномандатним виборчим округом, сім жінок були обрані за підтримки блоку "За єдину Україну", а Комуністична партія підтримала лише одну жінку. Необхідно зазначити, що спостерігаються значні регіональні розбіжності співвідношення між жінками та чоловіками, що є кандидатами в депутати: якщо в Донецьку це співвідношення становило 1:3, в Кіровоградській області - 1:2,7, то у Львові - 1:14, в Закарпатському регіоні - 1:12 та 1:9,56 у Вінниці [110, c. 54].
Скорочення представництва жінок у парламенті останнього скликання, незважаючи на те, що у виборах приймали участь відомі політичні лідери-жінки, можна пояснити впливом ряду факторів: по-перше, поширенням консервативно-патріархальних стереотипів ставлення до жінок, що проявляються у прихованій дискримінації, відсутності квотування на представництво жінок на вищих рівнях влади; по-друге, самі жінки в умовах трансформації суспільства не змогли вчасно розробити нові політичні цінності, змінити свою політичну поведінку. Хоча жінки приймають участь в діяльності багатьох партійних партій і становлять значну частину зареєстрованих за партійними списками, більшість виборців і активніше приймають участь у виборчому процесі, вони самі віддають перевагу чоловікам при голосуванні під впливом комплексу факторів (економічних чинників, суспільних стереотипів, пропаганди тощо).
Водночас жінки набагато краще представлені в органах місцевого управління - за даними Центрвибіркому, вони становили 37,6% депутатів, обраних до місцевих рад у 2002 р. Вища активність жінок на місцевому рівні пояснюється тим, що їм легше поєднувати участь в місцевому політичному житті з сімейними обов'язками, а проблеми, які вони вирішують, здійснюють безпосередній вплив на їх родини та місцеву громаду. Внаслідок невисоких фінансових витрат на проведення політичних кампаній місцевого масш