РОЗДІЛ 2
МЕХАНІЗМ ВПЛИВУ МЕТОДІВ ТАРИФНОГО І НЕТАРИФНОГО РЕГУЛЮВАННЯ НА
КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ТОВАРУ В УМОВАХ ПЕРЕХОДУ ДО РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ В
УКРАЇНІ
2.1. Основні методи тарифного і нетарифного регулювання в Україні
За роки незалежного розвитку в Україні вживалися заходи, спрямовані на
створення механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності як
найважливішої умови проведення ефективної зовнішньоекономічної політики країни.
Головною її метою в умовах переходу до ринкових відносин стало забезпечення
переходу від адміністративних методів до використання економічних важелів
регулювання зовнішньої торгівлі.
В умовах переходу України до ринкових відносин основними конкретними цілями
митно-тарифного регулювання як елемента створення і підвищення
конкурентоспроможності національної продукції, на нашу думку, є:
- створення сприятливих зовнішніх умов для розвитку вітчизняного виробництва;
- регулювання конкурентного впливу іноземних товарів на ринок України з метою
розвитку справедливої конкуренції;
- вирішення торгово-політичних завдань у відносинах України з іншими державами,
їхніми союзами і групами, в тому числі при проведенні переговорів щодо
приєднання України до СОТ.
На сьогодні імпортний тариф України як елемент системи створення і підвищення
конкурентоспроможності національних товарів ґрунтується на таких принципах
митно-тарифної політики:
- урахування рівня ефективного митного тарифу, тобто реального рівня мита на
кінцеві товари, обчисленого з урахуванням рівня мита на імпортні вузли і деталі
для цих товарів;
- ескалація митного тарифу, тобто поступове збільшення ставок митного тарифу
залежно від ступеня обробки сировини і збільшення доданої вартості товарів –
від сировини й напівфабрикатів до готових виробів і товарів кінцевого
споживання.
Разом з тим цей принцип, на нашу думку, не дає змоги розмежовувати рівень
митного тарифу на готові вироби – на кінцеві товари споживчого призначення і на
кінцеві товари виробничого призначення.
Становлення і розвиток митно-тарифної політики України, починаючи з 1991 року і
до сьогодні, пройшли такі основні етапи.
На першому етапі (1991–1993 рр.) розроблялися основи митної політики. Цей
період минав в умовах руйнування господарських зв'язків між підприємствами,
спаду у виробництві та наявності дефіцитної економіки, що отримала Україна у
спадок після розпаду СРСР [111].
Вже на початку 1992 р. було розроблено основні положення тарифного регулювання,
введені в дію Законом «Про Єдиний митний тариф України» [112]. Через дефіцитний
стан споживчого ринку і спад виробництва першочерговим завданням стало
насичення внутрішнього ринку товарами народного споживання. Крім того,
покладалися надії на підвищення ефективності і якості виробництва внаслідок
лібералізації зовнішньої торгівлі. Саме цим можна пояснити масштабну
лібералізацію імпортного режиму. Єдиним митним тарифом встановлювалися ставки
до 10% для більшості товарів, ставки 15–30% – для досить незначної їхньої
частини, а рівень тарифу для алкогольних і тютюнових виробів становив 50%. Для
товарів, походженням з країн, для яких встановлено режим найбільшого сприяння,
передбачалися тарифи на рівні 2–5% [113].
Внаслідок відкриття внутрішнього ринку для іноземних виробників, на першому
етапі ринок достатньою мірою було насичено імпортними товарами народного
споживання, хоча і не завжди кращої якості.
Через послаблення захисної функції заниженого валютного курсу національної
грошової одиниці, яка була основним стримувачем імпорту на першому етапі, на
другому етапі (1994–1995 рр.) в Україні почала проводитися політика
протекціонізму за допомогою тарифних і нетарифних заходів регулювання товарних
потоків. Стимулювання імпорту тепер вже стосувалося тільки товарів, що не
становили загрози вітчизняному товаровиробнику. Водночас було підвищено ставки
імпортного мита на деякі споживчі товари, аналогічні виробленим в Україні (на
деякі види продуктів харчування – з 10–20 до 60%; на алкогольні напої та спирт
– з 20–50 до 200%, на тютюнові вироби – з 4 до 200%) [114]. З огляду на
можливості української економіки виробляти всі вказані товари, цей крок був
досить резонним, однак іноді це призводило до подальшого зростання цін на
вітчизняну продукцію, що не було економічно обґрунтованим наслідком
застосування протекціоністських заходів.
У лютому 1995 р. підвищилися ставки мита на машини, призначені для
агропромислового комплексу, цемент, одяг, деякі хімічні товари, будівельні
матеріали і дорожньо-будівельні машини, автомобілі, меблі та інші: пільгові
ставки мита – до 20–30% і повні – до 40%, що відповідало політиці
протекціонізму, яка взяла гору в цей час.
Разом з тим надмірно високі ставки ввізного мита призвели до поширення тіньової
економічної діяльності в сфері імпорту, використання схем ухилення від сплати
мита. Найбільш розповсюдженими з цих схем були маніпулювання з тарифною
позицією імпортних товарів (ввезення товарів під виглядом інших товарів, які
підпадали під нижчу ставку мита) та заниження митної вартості. Внаслідок цього,
одних тільки тютюнових виробів незаконно продається щорічно в обсязі близько 14
млрд сигарет, що становить приблизно 20% від обсягу реалізації.
Відповіддю на цю ситуацію стала заміна в травні 1994 р. адвалерних ставок на
деякі товари на специфічні ставки мита в ЕКЮ. Причому еквівалентний рівень
нових ставок перевищував ті, що існували раніше [115]. Цій захід було
спрямовано на запобігання ухиленню від сплати мита шляхом заниження митної
вартості.
Проте, незважаючи на вищезгадані протекціоністські заходи, спад
- Київ+380960830922