РОЗДІЛ 2.
ОНТОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ СУЧАСНОЇ НАУКОВОЇ КОНЦЕПЦІЇ
БІОЛОГІЧНОГО ЧАСУ
2.1. Специфіка властивостей біологічного часу
В попередньому розділі ми визначили, що під часовою формою ми будемо розуміти
певну систему, що характеризується особливою сукупністю темпоральних
властивостей і відношень. Отже, у плані з’ясування специфіки біологічної
часової форми слід розглянути основні властивості темпоральної організації
біосистем.
Традиційно часові властивості прийнято розділяти на топологічні і метричні [4;
140]. О. М. Мостепаненко проводить таке розділення, очевидно спираючись на
розмежування, проведене Гансом Рейхенбахом [162, с. 34], у плані концептуальних
часів фізичних і математичних наук. Стосовно біологічного часу детальна
характеристика його метричних і топологічних властивостей ускладнена, по-перше,
недостатнім ступенем математичної формалізації часових залежностей біосистем
(хоча, звичайно, біологами в цьому напрямку було напрацьовано багато
оригінальних ідей), а по-друге, гетероморфізмом самих уявлень про біологічний
час: на сьогоднішній день немає поки що логічно узгодженої єдиної теорії
біологічного часу, часто різні автори в своїх концепціях виділяють різні
аспекти проблеми, ставлячи їх на передній план своїх моделей. Проте, для нашої
роботи достатньо буде домовитись, що під метричними властивостями ми будемо
розуміти кількісні характеристики, а під топологічними – якісні. Таку позицію
займає, наприклад, Г. Рейхенбах [162, с. 34], наголошуючи на тому, що
топологічні характеристики є ґрунтовнішими відносно метричних, оскільки не
залежать від процедур вимірювання, які так чи інакше мають суб’єктивний
відтінок. Власне, розділення часових властивостей на метричні і топологічні є у
великій мірі умовним, на що вказував і О. М. Мостепаненко. Наприклад,
відокремлення метричної властивості рівномірності протікання природного процесу
від топологічної властивості його направленості часто є проблематичним навіть
для теоретичних схем.
Основні властивості біологічного часу були описані ще В. І. Вернадським [36, с.
222 – 237], це векторність (або направленість), асиметричність, яка зокрема
проявляється в явищах ритмічності, множинність і нерівномірність. Перші дві
можна віднести до топологічних властивостей (якісного характеру), інші дві – до
метричних (кількісного характеру). Одразу зазначимо, що жодна з цих
властивостей не є достатньою умовою для побудови конструкції біологічного часу,
а тільки всі вони в комплексі дають адекватну картину часової структури
біологічних об’єктів. З іншого боку, жодна з цих властивостей не є специфічною
тільки для біологічного часу. Наприклад, довгий час вважалося, що фізичні
процеси є нейтральними по відношенню до свого напрямку, тобто є абсолютно
зворотними, в той час як в біології така зворотність принципово неприпустима:
не можна уявити собі, наприклад, розвиток живого організму від смерті до
народження. Та після праць Г. Рейхенбаха [162] та І. Пригожина [156] “стріла
часу” не могла ігноруватися ні фізикою, ні космологією, а пізніше направленість
природних процесів набула статусу базового принципу в концепції глобального
еволюціонізму.
Векторність біологічних явищ проявляється в процесах реалізації спадкової
інформації (морфогенез, старіння, розмноження і т. п.), еволюційного розвитку,
процесах руху речовини, енергії, інформації на всіх рівнях організації живого –
від клітини до біосфери в цілому. Векторність (направленість) процесів живого
нерозривно пов’язана із проблемами причинного зв’язку і телеономії в
біологічних дослідженнях. Ці питання будуть обговорюватися в наступному
підрозділі. Окремого місця потребує також розгляд структурної і функціональної
асиметрії в живій природі і зв’язок її з темпоральною організацією біосистем.
Розгляду основних властивостей біологічного часу присвячена наша стаття [37]. В
цьому підрозділі основну увагу буде надано проблемам ритмічної організації
біологічних процесів та таким властивостям біологічного часу як множинність і
нерівномірність.
2.1.1. Ритмічна організація біологічних систем. Біологічні ритми – одна з
найбільш характерних і важливих рис живих систем. Хоча перші спостереження
біологічних ритмів (реєстрація добової періодичності рухів листя у рослин) були
зроблені де Мераном [211] майже три століття тому, а в наступні роки з’явилося
багато даних про ритми різноманітних фізіологічних функцій, феномен біологічної
періодичності не одразу отримав належну оцінку. Як вважає Е. Бюнінг [32], це
було пов’язано із невір’ям вчених в існування ендогенних добових ритмів. І
тільки після того, як вони були доведені, виникає розуміння загального значення
ендогенних добових ритмів у життєдіяльності організму.
Ще наприкінці 20-х років минулого століття Макс Гартман вказав на характерну
рису живих систем , що полягає в наявності у них фізіологічних коливань
стаціонарних процесів обміну речовин, що дозволяє їм зберігати цілісність при
зміні навколишніх умов [42, с. 20 – 21]. Важливість нерівноважного стану для
біологічних систем підкреслював також Е. С. Бауер [22]. У другій половині ХХ
століття кількість публікацій із проблем дослідження коливальної природи
біологічних систем почала швидко зростати. Утворилася навіть окрема галузь
біології – хронобіологія (або біоритмологія), предметом якої стали ритми і
цикли біосистем, їх орієнтація в часі, механізми узгодження ендогенних і
екзогенних ритмів. Пишучи про перспективи розвитку біоритмології, Б. Гудвін
відмічає, що в напрямку цих досліджень закладені основи майбутньої теорії
динаміки біологічних процесів, створення якої стало б великим досягненням
теоретичн
- Київ+380960830922