Розділ 2
ОПИСИ ЧЕРНІГІВСЬКОГО НАМІСНИЦТВА 1779 – 1781 рр.,
ВПОРЯДКОВАНІ КОМІСІЄЮ А.С. МИЛОРАДОВИЧА
2.1. Підготовка описів Чернігівського намісництва у контексті
адміністративно-територіальних перетворень на Лівобережній Україні
Запроваджуючи в життя ідею Катерини ІІ щодо створення єдиної унітарної держави,
у другій половині ХVІІІ ст. царський уряд посилив свою колонізаторську політику
щодо України. Відповідно до указу імператриці від 10 листопада 1764 р. було
остаточно скасовано політичний інститут гетьманства, а управління Лівобережною
Україною було доручено Другій Малоросійській колегії на чолі з президентом
П.О. Рум’янцевим [273]. Наступним кроком стала уніфікація усієї системи
адміністративних та судових органів, що фактично ознаменувала остаточну
загибель української автономії [432, с. 192]. Поступово були ліквідовані усі
особливості адміністративно-територіального устрою, що існував на Лівобережжі
та Слобожанщині ще з середини XVII ст.
7 листопада 1775 р. було оприлюднено “Учреждение для управления губерний”, яке
започаткувало найрадикальнішу від часів Петра І адміністративну реорганізацію
Російської імперії. Закон стандартизував розміри новоутворюваних губерній
(намісництв) і повітів, а також чітко визначав права і обов'язки місцевих
органів управління [275, с. 229-304].
Запровадження закону в життя у Росії почалося негайно. Однак Катерина ІІ не
поспішала з поширенням “Учреждения для управления губерний” на територію
колишньої Гетьманщини і лише 1779 р. наказала президенту Малоросійської колегії
П.О. Рум’янцеву розпочати підготовку до створення в межах Лівобережної України
трьох намісництв – Київського, Чернігівського і Новгород-Сіверського. Нові
адміністративно-територіальні одиниці формувалися в залежності від кількості
населення: у кожній губернії мало мешкати від 300 до 400 тисяч, а в кожному
повіті – від 20 до 30 тисяч чоловік [275, с. 231].
Задля рівномірного поділу на намісництва і повіти, а також з метою з’ясування
їх соціально-економічного потенціалу необхідно було провести облік людності
краю, здійснити його всебічне ґрунтовне обстеження.
Саме таке завдання було покладено на Комісію, очолену А.С. Милорадовичем, якому
Катерина ІІ своїм іменним указом від 5 травня 1779 р. наказала “быть в Малой
России губернатором и присудствовать в тамошней коллегии” [12, арк. 1 а; 24,
арк. 120; 283; 559, с. 60]. Очевидно, нове призначення А.С. Милорадович отримав
за рекомендацією П.О. Рум’янцева, який у своєму листі від 23 лютого 1779 р.,
зазначивши, що “для наблюдения добраго порядка и надобных обрядов в здешней
(Малоросійській. – Авт.) губернии требуется присудствие правителя”, просив
Катерину ІІ, “определить правителем или председателем в Малороссийской коллегии
генерал-маиора Милорадовича, служившаго… верно, и на дальнейшие воинские
подвиги по некоторым болезненным припадкам в несостояние пришедшаго” [231,
арк. 19-19 зв.].
Саме П.О. Рум’янцев вирішив доручити А.С. Милорадовичу описування території
трьох майбутніх намісництв. У черговому листі до імператриці 24 червня 1779 р.
він писав: “Из того, что мною до войны *
[* Йдеться про російсько-турецьку війну 1768 – 1774 рр.] здесь приуготовлено
было, в одсудствие мое на службу одно забыто, другое приостановлено, а
зделанная во всех обстоятельствах ревизия (Генеральний опис Лівобережної
України 1765 – 1769 рр. – Авт.) частию согнила и утрачена, тщусь всемерно и
сколь возможно скорее собрать все нужные сведения и изготовить обстоятельную
карту… Я препоручу немедленно здешнему губернатору объехать сей край, и сам не
упущу нужную часть онаго обозреть” [231, арк. 25-26].
Вже 3 липня 1779 р. П.О. Рум’янцев повідомив Малоросійську колегію, що він “для
усмотрения в здешней губернии должнаго порядка и наблюдения правосудия и
зделания нужных примечаний,… не успевая обозреть самолично весь сей край,…
препоручил здешнему господину губернатору генерал-порутчику и кавалеру
Милорадовичу объехать знатную часть онаго”. Оскільки виконати оперативно таке
завдання одна людина не змогла б фізично, П.О. Рум’янцев зобов’язував
Малоросійську колегію виділити в розпорядження А.С. Милорадовича необхідну
кількість канцеляристів (“сколько он потребует”). Канцелярія Малоросійського
скарбу повинна була видати останньому 500 рублів “на заплату в проезд его
прогонов” [284].
Того ж таки дня до А.С. Милорадовича був відправлений ордер, в якому
П.О. Рум’янцев наказав йому “отправиться немедленно… в Глухов и, взяв из
Малороссийской коллегии надобное количество для письма канцелярских служителей,
а на заплату прогонов в проезд… денег из Малороссийскаго скарба, начать свой
путь от устья реки Судости, левою стороною Десны, и при устье Сейма,
переправясь чрез оной на Борзну и на Онбышь и переехав там реку Остер,
продолжать до Ични, а оттуда рекою Удаем по самое впадение ее в Сулу, а Сулою
(разумея левою стороною обеих сих рек) по Днепр, до границы Новороссийской
губернии, по которой, так как и отделяющей Слободскую и Белогородскую губернии,
следовать возвратно по устью же реки Судости. В продолжение сего объезда
обозреть… лично лежащие в оной части города, местечка, села, деревни и всякия
селения и зделать свои примечания в разсуждении физическаго и моральнаго их
положения, сообразуясь во всем данному в прошлом 1777 году ноября 18 числа по
подобному же обстоятельству господину генералу-поручику и Курскому губернатору
Свистунову и здеся в копии влагаемому предписанию, и при том изведывая в
точности о всяком местечке, все ли оно короне принадлежит или суть там
подданныя владельческие и чьи они именно, или же и все местечко партикулярнаго
владения по грам
- Київ+380960830922