РОЗДІЛ 2.
КОНЦЕПТУАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ПОЛІТИЧНИХ МЕТАФОР У СТРУКТУРІ СУЧАСНОГО ПОЛІТИЧНОГО
ДИСКУРСУ (2000 – 2003 РОКИ)
Як було зазначено в першому розділі, для людини дуже важливим є процес
розуміння себе і визначення свого місця в реальному світі. Дж. Лакофф у своїй
знаменитій праці «Когнітивна семантика» підкреслює той факт, що людина має
здатність певним чином взаємодіяти з об’єктами реального світу та структурувати
їх за допомогою сприйняття: «Ця взаємодія є джерелом доконцептуальної
організації нашого досвіду. Наші концепти базового рівня співвідносяться з цією
доконцептуальною структурою та осмислюються в її термінах» [122: 167]. Однією ж
з форм концептуалізації є метафора. Метафору в дисертації розуміємо, услід за
О. С. Кубряковою, як динамічний когнітивний процес, який виражає та формує нові
поняття і без якого не можна отримати нове знання [116; 117]. Це означає, що
метафора є одним з основних способів опрацювання інформації, отримання нових
знань і репрезентацій знань у мовній формі.
Вважаємо за необхідне в межах дослідження дати своє розуміння такого складного
і неоднозначного феномена як концепт.
Концепт
У межах концептуально-культурологічного підходу «поступово викристалізовується
уявлення про концепти як, передусім, про ментальні сутності, які несуть
відбиток духовного вигляду людини певної культури» [233: 21].
Концепти, за А. Вежбицькою, становлять підґрунтя іменування речей у лексичній
системі мови, опис ідеї, а не просто чуттєвого образу об’єкта, що іменується
описом прототипу. Концепти кожної мови є неповторними та своєрідними [284; 44;
189; 244]. Те, що має особливе значення для одного етносу, може бути зовсім не
важливим для іншого. Навіть за наявності тотожних концептів у різних мовах у
їхньому змісті можна віднайти відмінності, що виражаються насамперед у різному
наборі притаманних та релевантних їм ознак [82]. Слід зазначити, що до
семантики слова-концепту входить комплекс позамовних, екстралінгвальних знань –
концептосфера мови знаходиться у безпосередній залежності від культури нації
(А. Вежбицька), її фольклору, літератури, науки, мистецтва, релігії, історичних
здобутків. Так, наприклад, для української мови релевантними є концепти
культури і духовної сфери (дослідження Ю. О. Карпенка, В. М. Русанівського);
долі та могили (за О. О. Тараненком), шляху (за Т. В. Радзієвською, Г. М.
Яворською).
О. І. Чередниченко зазначає, що деякі базові концепти (константи культури)
упродовж існування та розвитку національної мови залишаються незмінними: «До
констант української культури, зокрема, належать вербалізовані концепти –
символи буття (земля-матінко, біла хата, вишневий садок, зелене поле, золота
пшениця тощо), віри (Бог, Хрест, церква, собор), слави (січ, козак, кінь
вороний, висока козацька могила), любові (червона калина, мальва, ружа,
ластівка, горлиця/голубка), долі (рушник, чумацький шлях), суму/печалі (верба,
тополя, береза, лелека) та ін.» [256: 5].
За Ю. С. Степановим, будь-який культурний концепт має тришарову структуру:
етимологічний, історичний та актуальний шари. У своїй фундаментальній праці
«Константы. Словарь русской культуры» учений дає таке визначення концепту:
«Концепт – це неначе згусток культури у свідомості людини; те, у вигляді чого
культура входить до ментального світу людини. І, з іншого боку, культура – це
те, за допомогою чого людина – пересічна, звичайна людина, не «творець
культурних цінностей» – сама входить у культуру, а в деяких випадках і впливає
на неї» [221: 40].
Концептуалізація простору свідомості, формування базових знань, категоризація
та класифікація понять полягають у тому, що для кожного слова окреслюється
семантичне коло споріднених слів за «принципом родинної схожості» [49] та
встановлюється глибинний узагальнюючий репрезентант (прототип) – основне
значення даного слова, що реалізується у його вживанні.
За спостереженнями вчених [44; 134; 116; 167; 168; 220; 221; 189; 277; 86; 87;
36; 227; 255; 26; 39; 58; 257; 82; 123; 199; 256; 219; 233; 251], концепти є
взаємопов’язаними, вони не існують окремо, ізольовано та тісно переплітаються
як у мисленнєвій діяльності людини, так і у її комунікативній практиці. У
царині концептосфери виділяються суперконцепти (людина), макроконцепти (жити,
рухатися, працювати, мати), базові концепти (почуття, емоції, відношення та
ін.) і мікроконцепти.
С. А. Жаботинська розглядає концепт як «будь-яку оперативну одиницю мислення,
яка може передбачати або не передбачати наявності чіткої логічної форми» [72:
14]. Ця одиниця має певну структуру – складається з компонентів (концептуальних
ознак). Певна сукупність таких ознак складає концептуальний зміст, а сукупність
лексем, що вербалізують той чи інший концепт шляхом вираження концептуальних
ознак – концептуально-лексичне поле, де концептуальний рівень відповідає плану
змісту, а лексичний – планові вираження. Це концептуально-лексичне поле має
такі основні властивості (за В. А. Тонковим):
наявність семантичних зв’язків між словами, що входять до поля;
системний характер цих зв’язків;
взаємозалежність, доцентровість, доповнюваність лексичних одиниць;
відносна автономність поля;
безперервність позначення його смислового простору;
взаємозв’язок концептуально-лексичних полів у межах усієї лексичної системи
мови [233: 21 – 23].
О. С. Кубрякова термін «концепт» вважає основним терміном когнітивної
лінгвістики [118]. А когнітивне освоєння реальної дійсності забезпечує вихід за
межі безпосереднього сприйняття та збереження досвіду в довготривалій пам’яті
людини.
Концептуальна метафора
Суттєво наголосити, що з появою праці Дж. Лакоффа і М. Джонсона «Метафори,
якими ми живемо» в лінгвістику
- Київ+380960830922