РОЗДІЛ 2
Технології забезпечення внутрішньоденної ліквідності у системах міжбанківських
розрахунків
2.1. Засоби управління внутрішньоденною ліквідністю і джерела її поповнення у
системах валових розрахунків у режимі реального часу
Прямим призначенням будь-якої платіжної системи є забезпечення циркуляції
грошей у певному географічному просторі. Нездатність учасників системи
задовольняти платіжні потреби призводить, з одного боку, до затримок платежів і
поступової втрати банками довіри клієнтів і важливого джерела прибутку, а з
другого боку – до поширення кредитних проблем на інших учасників системи. Тому
дослідження умов забезпечення поточної потреби учасників у ліквідних коштах,
тобто забезпечення їх внутрішньоденної ліквідності, набуває у
платіжно-розрахункових системах надзвичайно важливого теоретичного і
практичного значення.
Потреба у внутрішньоденній ліквідності у системі в цілому здебільше залежить
від конструкції та побудови системи міжбанківських розрахунків, що також
визначає і механізми та інструменти її підтримки. Саме з цих наявних у
розпорядженні банку засобів поповнення його запасів ліквідних коштів він і
змушений обирати в разі такої необхідності.
У системах RTGS, де ключову роль у забезпеченні здійснення розрахунків у режимі
реального часу відіграє внутрішньоденна ліквідність, єдиною перешкодою до
постійного завершення розрахунків протягом робочого дня є ліквідне обмеження.
Воно характерне тим, що є постійним протягом робочого дня і повинне
фінансуватися за рахунок залишків коштів на рахунках у ЦБ чи кредитів, що
накладає на учасників розрахунків додаткові зобов'язання з керування
ліквідністю.
Існують різноманітні структурні чинники, що здійснюють вплив на рівень потреби
у ліквідності у системах RTGS, серед яких виділяють наступні [114, c. 20–21]:
число учасників (через системи валових розрахунків із невеликим числом
учасників можна провести більший обсяг платежів, що вимагає меншої ліквідності,
і навпаки);
порівняльний обсяг платежів або сума активів учасників (більш великі банки
мають більш збалансовані денні потоки, внаслідок чого надходження коштів
забезпечує вихідні платежі, і навпаки);
сфера спеціалізації учасників (системи валових розрахунків, учасники якої
надають широкий спектр фінансових послуг, мають особливості в порівнянні з
системами валових розрахунків, що обслуговують обмежений перелік банківських
операцій);
загальна структура платіжної системи і платіжних потоків в інших системах
розрахунків;
структура рахунків центральних банків (системи уніфікованих і централізованих
рахунків дозволяють учасникам ефективніше здійснювати поточний контроль за
залишками коштів на рахунках і керувати ними).
Загалом дослідники М. Бех та К. Саромакі виділяють чотири основні джерела
надходження ліквідних коштів учасникам системи:
вхідні платежі від інших банків,
залишки на рахунках в центральних банках,
кредити ЦБ, забезпечені заставою або операціями РЕПО,
грошовий ринок.
Розглянемо детальніше ці джерела.
У більшості систем RTGS саме вхідні платежі на користь банку виступають
основним джерелом одержання ним ліквідних коштів [69, c. 10]. Час надходження
вхідних платежів у банк стає для нього важливим чинником, на якій він повинен
зважати. Якщо ліквідність надходить уранці, вона може бути використана для
забезпечення наступних вихідних платежів банку протягом дня. Аналогічно
затримки в одержанні ліквідних коштів негативно позначаються на здатності банку
виконувати подальші розрахунки.
Для того, щоб не заохочувати банки використовувати вхідні платежі як єдине
джерело поповнення ліквідності, у багатьох країнах діють домовленості (правила
поведінки) обробляти певну частку платежів до певного часу дня. Наприклад, у
Великій Британії банки розробили правила, що стали практикою для учасників
розрахунків. Згідно цих правил, 50% вартості платежів мають бути виконаним до
12.00 годин, і 75% – до 14.30 у середньому за місяць. Наприкінці звітного
періоду учасники перевіряють, чи всі їхні контрагенти в цілому оперативно
здійснювали свої платежі у системі [84, c. 132]. Структури диференційованих цін
за виконання розрахунків створює додаткові стимули для учасників намагатися
раніше виконувати розрахунки.
Якби банк наперед мав інформацію про свої вхідні платежі (їх суму і час
надходження), він міг би визначити свою чисту потребу у ліквідності. Проте у
реальному світі платежі мають стохастичний характер: час одержання їх і суму не
можна передбачити. Тому банки змушені управляти внутрішньоденною ліквідністю
протягом дня так, щоб забезпечити у ній свої поточні потреби. Наприклад,
замість відправки своїх вихідних платежів через систему RTGS миттєво після
надходження платіжного доручення банк може почекати на одержання вхідних
платежів для поповнення своїх внутрішньоденних запасів. Такі заходи проте
можуть збільшити ризик того, що критичні у часі платежі не будуть виконані до
кінця дня. Слід також відмітити, що, коли банк затримує платіж, тоді розрахунки
не виконуються у «реальному часі», а отже, система не може вважатися системою
розрахунків у режимі реального часу в чистому вигляді.
Обсяг необхідної ліквідності банки можуть мінімізувати і шляхом:
укладення двосторонніх договорів про використання єдиного каналу розрахунків з
метою збільшення симетрії вхідних і вихідних платежів на взаємній основі;
укладення точного графіку відпливу ліквідності протягом дня з тим, щоб він
збігався з фактичними і очікуваними надходженнями з різних джерел;
3) активного використання можливостей мобілізації ліквідності, що надаються
операторами систем розрахунків, як правило, центральними
- Київ+380960830922