РОЗДІЛ 2
РОЛЬ РЕФОРМ 60-70-х РОКІВ ХІХ СТОЛІТТЯ В РОЗШИРЕННІ МЕРЕЖІ СЕРЕДНІХ
ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ У ХАРКІВСЬКІЙ ГУБЕРНІЇ
2.1. Стан середньої освіти на Харківщині в середині ХІХ століття і заходи уряду
щодо її розвитку й удосконалення
Харківську губернію було утворено в 1835 році. Вона була складовою частиною
Російської імперії і переживала разом із нею всі соціальні, економічні та
суспільно-політичні перетворення такі, як, наприклад, реформи середини ХІХ
століття.
Узагалі, ХІХ – початок ХХ століття – це період масштабних перетворень у
Російській імперії, протягом якого можна виділити три цикли “реформ –
контрреформ”: перші десятиліття ХІХ століття – перетворення, здійснені
Олександром І, під час яких починається формування системи освіти в Російській
імперії і в Україні. Але повстання декабристів зумовлює початок доби реакції
(час правління Миколи І). Майже через сорок років уряд знову повертається до
реформаторства – період “ значних реформ” 60-70-х років ХІХ століття таких, як
селянська, земська, судова та освітня, після яких становлення системи освіти
переходить в активну фазу. Реформи, спочатку досить демократичного характеру,
пробудили прогресивні і навіть революційні сили суспільства. Проте реформи, які
мали зняти напругу у суспільстві, навпаки, привели до вибуху терору
народовольців і вбивства Олександра ІІ. Ці події сприяли посиленню реакційних
сил і поверненню суспільства до контрреформ у 80-90-ті роки ХІХ століття.
Наступний цикл реформ С. Вітте – П. Столипіна переплітається з революційними
подіями 1905-1907 років. Реформи, ініційовані й проведені офіційними
представниками царської адміністрації за певним чітким планом, були спрямовані
в основному на соціально-економічну сферу і мало стосувалися сфери державного
управління. Усе це в тій історичній ситуації визначало половинчастість
здійснюваних перетворень, а значить і невдоволення ними більшої частини
суспільства. Соціально-економічний характер реформ передбачав особливу увагу
уряду і більшою мірою громадськості до освіти.
Харків і Харківська губернія займали важливе місце в економічному і культурному
просторі Російської імперії, тому всі нюанси процесів перетворення яскраво
проявилися на цій території.
Упродовж ХІХ століття Харків був адміністративно-господарським і
науково-освітнім центром губернії, яка довгий час залишалася в основному
аграрною – більше 80% її жителів було зайнято в сільському господарстві
[425,с.89]. Протягом другої половини ХІХ – початку ХХ століття до складу
губернії входило одинадцять повітів: Богодухівський, Валківський, Вовчанський,
Зміївський, Ізюмський, Куп’янський, Лебединський, Охтирський, Старобільський,
Сумський та Харківський. У 60-тих роках ХІХ століття в губернії мешкало близько
1,5 млн. чоловік [50, с.1-2; 403].
Скасування кріпацтва сприяло бурхливому розвитку ринкових відносин. Найбільшої
промислові підприємства будувалися в Харкові: якщо в 1846 році їх було всього
46, то з 1871 по 1899 роки кількість фабрик і заводів зросла від 79 до 259, а в
1913 році становила 352 [311, с.188-189]. Серед них були: машинобудівний завод
Пільстрема (згодом Шиманського), завод Гельферіх-Саде, паровозобудівний та ін.,
які задовольняли потреби не лише України, а й усієї імперії. Промислове
будівництво охопило також і губернію: напередодні реформ у 1861 році – 437
(найбільшее-69 в Сумському повіті, найменше-2 в Зміївському) [50, с.114], а в
1898-1899 роках вже налічувалося 1007 підприємств різного характеру. Найбільше
промислових підприємств на початок ХХ століття було побудовано в Сумському –
190, Харківському - 100 та Охтирському - 91 повітах [403,с.89]. Причому
Сумський повіт був найбільше промислово розвинутий протягом всього
пореформеного періоду. Харківщина посіла провідне місце серед найбільше
промислово розвинутих українських губерній. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ
століття промислове піднесення, розвиток ринкових відносин у сільському
господарстві призвели до того, що в Харкові з’явилися монополістичні
об’єднання, банки, страхові компанії, великі торговельні фірми [13;141;311].
Разом з тим, у Росії другої половини ХІХ століття швидкими темпами йшло
розширення внутрішнього ринку, яке охопило значною мірою й Харківську губернію.
Великого значення у зв’язку з цим набуває розвиток транспорту, особливо
залізничного. Харківщина мала глибокі історичні традиції розвитку торгівлі й
транспорту, вона відігравала роль головного посередника між центром та півднем
Росії, що визначило її провідне місце в цій галузі у пореформений період. У
1883 році в Харкові розмістилося правління Курсько-Харківсько-Азовської
залізниці, яке згодом переросло в Правління південних залізниць [13]. Великого
значення для України в пореформений період набули ярмарки в Харкові та Сумах.
На початку ХХ століття у Харкові діяло 5 ярмарків з річним обертом у 50 млн.
карбованців, а всього по губернії їх діяло 276 [13]. У другій половині ХІХ
століття відбулися значні зміни у формах та структурі внутрішньої торгівлі:
почала розвиватися стаціонарна, крамнична торгівля, центром якої в губернії
став Харків, де на межі століть існувало 10 тисяч постійних торгових місць.
Згодом такий спосіб торгівлі поширився на всі міста губернії. Виникла також
нова форма організації торгівлі – біржа. Харківська біржа спеціалізувалася на
купівлі-продажу вугілля і заліза [13; 311]. Харківська губернія стала одним із
головних економічних районів імперії, що мав широку мережу ярмаркової та
стаціонарної торгівлі.
Великі соціально-економічні зрушення, що проходили в губернії, звичайно
призвели до
- Київ+380960830922