РОЗДІЛ II
Матеріали та методи
2.1. Район дослідження
Дослідження проводились на Дністровському водосховищі й частково в річковій ділянці середньої течії Дністра, яка розташована вище водоймища.
Традиційно Дністровське водосховище поділяють на три частини: верхню - від с. Рухотин до с. Гринчук; середню - від с. Гринчук до урочища Бакота; нижню - від урочища Бакота до греблі в м. Новодністровськ (рис. 2.1.1), які різняться між собою за глибинами, гідрологічним та гідробіологічним режимами [182].
Рис. 2.1.1 Картосхема пунктів проведення іхтіологічних досліджень на Дністровському водосховищі:
І - верхня частина, ІІ - середня частина, ІІІ - нижня частина Дністровського водосховища; 1 - с. Пригородок, 2 - с. Анадоли, 3 - урочище Дарабанське плесо, 4 - с. Бернове, 5 - с. Мошанець, 6 - с. Коновка, 7 - с. Вороновиця, 8 - с. Макарівка, 9 - с. Комарів, 10 - с. Вітрянка
Рибний промисел зосереджений в основному в середній частині водосховища, що і спонукало нас більш детально дослідити саме цю ділянку водойми (див. рис. 2.1.1)
2.2. Проведення контрольних ловів
Матеріали для дослідження видового складу, відносної чисельності окремих розмірних та вікових груп популяцій збирали під час проведення контрольних ловів у квітні-липні на КСП в селах Макарівка та Комарів Кельменецького району Чернівецької області у 2002 - 2003 роках відповідно, а також аналізуючи улови промислових бригад в селах Анадоли Хотинського району, Бернове, Коновка, Вороновиця, Комарів Кельменецького району Чернівецької області (див. рис. 2.1.1).
Контрольний вилов риби проводили за загально прийнятою в іхтіології методикою [125] за допомогою 13 ставних сіток з розміром вічка: 26; 28; 30; 36; 40; 50; 60; 70; 75; 80; 90; 100; 110 мм. Кожна сітка стояла у воді не менше 25 діб. В улові визначався видовий склад і масова частка кожного виду. У виловленої риби вимірювалась стандартна довжина тіла (від початку рила до кінця лускового покриву), після чого необхідні екземпляри відбирались для проведення неповного та повного біологічного аналізу.
Для усереднення результатів дані, отримані по кожному типу сітки, перераховувались на 100 сіткодіб за формулою:
(1),
де y - кількість екземплярів певного виду та певної довжини в перерахунку на 100 сіткодіб; x - кількість екземплярів певного виду та певної довжини в конкретному улові, відповідно ?х - загальна сума тих же кількостей з усіх сіток певного порядку за весь період проведення контрольних ловів; a - кількість одночасно поставлених сіток певного порядку; b - тривалість конкретного лову в добах, відповідно ? ab - загальна кількість сіткодіб для певного порядку сітки; 100 - 100 сіткодіб.
З метою визначення абсолютного та відносного співвідношення видів за кількістю екземплярів розраховували кількість екземплярів окремого виду на одну усереднену сітку контрольного порядку за добу:
(2),
де y' - кількість екземплярів певного виду на одну усереднену сітку контрольного порядку за добу; ?у - загальна сума особин всіх розмірних категорій одного виду з усіх сіток контрольного порядку в перерахунку на 100 діб лову кожної сітки; 100 - сіткодоби; 13 - кількість типів сіток.
2.3. Проведення біологічного аналізу
Визначення видової приналежності риб здійснювали за академічними визначниками [113; 115; 116; 157; 161]. Ідентифікація бичків також проводилась за визначником Ф.С. Замбриборща [62]. Задля уточнення видового статусу представників роду Barbus користувались останніми даними ревізії даного роду [14; 15].
Латинські назви та систематичне положення визначених видів подано здебільшого за Ешмайєром [230], також використані дані по систематиці рибоподібних та риб Росії [5; 7; 148]. Українські назви та терміни подані згідно іхтіологічного російсько-українського тлумачного словника [209].
Неповний біологічний аналіз проводили шляхом визначення стандартної довжини тіла та повної маси риби без проведення розтину. Після цього частина особин відбиралась для проведення морфометричних промірів та формування колекцій, а також на повний біологічний аналіз, який проводили за типовою схемою [125].
Вік визначали за лускою згідно загально прийнятих методик [25; 202]. Луску відбирали по можливості від щонайменше 10 (5 самців і 5 самиць) особин з кожного класового інтервалу розмірного ряду риб певного виду. З метою визначення розмірно-вікової структури популяцій користувались методом Морозова-Майорової [202].
Темп росту риб визначали за спостережуваними величинами [202]. На основі даних по розмірно-віковій структурі та темпах росту для окремих видів була розроблена модель Барталанфі [3; 227; 228; 231; 232], рівняння якої дозволяє розрахувати розмір риби в певному віці:
Lt = Linf (1 - e - K (t - to)) (3),
де Lt - стандартна або будь-яка інша довжина тіла в t-му віці; t - вік риби; Linf - асимптотична довжина, тобто довжина, якої б досягали особини в популяції, якщо б жили нескінченно довго; К - коефіцієнт росту (1/рік); t0 - гіпотетичний вік, в якому риба має нульову довжину.
Асимптотичну довжину, в свою чергу, розраховували за формулою [231]:
lg (Linf) = 0,044 + 0,9841 lg (Lmax) (4),
де Lmax - максимальна довжина риби в досліджуваній популяції.
Коефіцієнт росту (К) розраховували за формулою:
К = 3 / tmax (5),
де tmax - гіпотетичний (апроксимований) максимальний вік особин в популяції, який розраховували наступним чином:
lg (tmax) = 0,5496 + 0,957 lg (tm) (6),
де tm - вік досягнення статевої зрілості самиць.
Як відомо, залежність між довжиною та масою тіла риб виражається наступним рівнянням [163; 227; 232]:
M = a Lb (7),
де M - маса тіла, г; L - довжина риби, см; a і b - коефіцієнти.
Коефіцієнти a і b з рівняння (7) розраховували шляхом апроксимації спостережуваних даних по масі та довжині тіла риб за допомогою програми