РОЗДІЛ 2
СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЗЕРНОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ
2.1. Стан формування пропозиції зерна
Якщо до початку реформування основна частка (95-99 відсотків) продукції в Україні вироблялася сільськогосподарськими підприємствами, окрім картоплі плодів та ягід (33-45 відсотків), то зараз їх частка тільки у виробництві зернових, зернобобових, цукрових буряків та соняшнику складає 75-85 відсотків. Всі інші сільськогосподарські культури в основному виробляються господарствами населення: картоплі - 99 відсотків, овочів, плодів та ягід - більше 85 відсотків. В цілому ж виробництво валової продукції в господарствах населення стабільно тримається на одному рівні, а зменшується в сільськогосподарських підприємствах (рис. 2.1).
За роки реформування агропромислового комплексу пройшли суттєві зміни не тільки секторні переміщення щодо виробництва основних видів продукції, а й форм власності та господарювання. Роздержавлення землі, видача земельних та майнових сертифікатів з подальшою в останні роки концентрацією виробництва шляхом оренди земельних часток (паїв) мало місце із втратою виробничого потенціалу сільськогосподарських товаровиробників. Так, у 2003 р. порівняно із 1990 р. на 45 відсотків зменшилася забезпеченість підприємств тракторами (в розрахунку на 1 га ріллі - 30 відсотків) та зернозбиральними комбайнами (в розрахунку на 1 га посівної площі зернових без кукурудзи - на 40 відсотків). І все ж із-за високої ліквідності зерна та можливості застосовувати спрощенні неінтенсивні технології спонукали сільськогосподарських товаровиробників відмовитися від трудомістких виробництв та збільшити площі посіву саме зернових культур та соняшнику. У структурі посівів частка найменш інтенсивних культур - зернових і зернобобових зросла з 45 відсотків (1990 р.) до 56 відсотків (2003 р.), соняшнику - у 2 рази (від до 5 до 10 відсотків), а найбільш інтенсивних - цукрових буряків зменшилася від 5 до 3,3 відсотка, а кормових культур - з 37 до 21,3 відсотка.
Рис. 2.1. Динаміка міжсекторних змін у виробництві валової продукції
Високі ціни на матеріально-технічні засоби виробництва в поєднанні з недоступністю для виробників зерна банківських кредитів, низьким рівнем платоспроможного попиту, значною заборгованістю товаровиробників і зустрічними неплатежами роблять неможливим відновлення спожитих ресурсів, а тим більше переозброєння зернової галузі новітньою технікою
[66, с.134]. Тому інвестиції в основний капітал (капітальні вкладення) у 2002 р. порівняно із 1990 р. зменшилися в аграрний сектор економіки майже у 24 рази, тоді як у цілому за галузями економіки України - всього у 4 рази.
Зменшилося також у 5,3 рази внесення мінеральних добрив під зернові культури і їх обсяг у діючій речовині складає всього 25 кг. Якщо у 1990 р. у загальному обсягу добрив на азотні, калійні та фосфорні добрива припадало відповідно 42, 28, 30 відсотків, то у 2002 р. - 76, 10 і 14 відсотків. Тобто, сільськогосподарські товаровиробники не тільки зменшили внесення мінеральних добрив, але й зовсім порушили науково обґрунтовані їх співвідношення. Результатом могло стати лише падіння рівня культури землеробства, а відповідно рівня урожайності зернових культур. Так, у найбільш урожайних 2001-2002 рр. порівняно із 1990 р. урожайність зернових знизилася на 22 відсотки, а у 1999-2000 та 2003 рр. - на 45-50 відсотків. Одночасно виробництво зернових набуло рис не стабільного, а якість зерна значно погіршилася.
Одержання стабільно високих урожаїв доброякісного зерна, що відповідає стандартам та вимогам світового ринку, можливе лише, як наголошує відомий спеціаліст з ринку зерна М.Г.Лобас, на основі інтенсифікації виробництва
[67, с.133]. Він же [67, с.140-142], а також інші вчені [68, с.9-12] наголошують, що нові господарські формування з невеликою площею землекористування повинні обмежити набір культур, побудувати коротко ротаційну сівозміну без зміни розмірів полів. Тільки тоді забезпечиться ефективність використання новітньої техніки та прогресивних технологій.
Як відмічають ряд вчених (Галушко В.П., Білик Ю.Д., Даниленко А.С. та ін.) безперечним досягненням земельної реформи є розвиток особистого підсобного господарства, садівництва, городництва. Ця категорія землеволодінь і землекористувань у сучасних умовах домінує в забезпеченні населення основними продуктами харчування. Завдяки їм продовольчий ринок країни наповнений в основному вітчизняною продукцією. Але переоцінювати успіхи підсобного сільськогосподарського виробництва немає підстав. Ці господарства дуже дрібні, базуються переважно на ручній праці. Лише незначна частина їх може трансформуватися у товарні господарства [69, с.55]. Як бачимо, авторами зроблено критичний аналіз та висновок щодо переваг дрібних господарств, який заслуговує на особливу увагу при розробці стратегії розвитку держави.
Аналіз динаміки зміни рівнів рентабельності виробництва зернових показує, що порівняно із 1986 р. вони за рахунок великих темпів інфляції мали тенденцію до зростання по 1993 р. включно, а після досягнення макроекономічної стабільності (до 1998 р.) - зменшилися до нуля (рис. 2.2).
Рис. 2.2. Динаміка рівня рентабельності та товарності зерна
Тобто, рівні собівартості виробництва зерна та ціни його реалізації зрівнялися у ці роки. Відмічається незначне покращення функціонування цієї галузі з точки зору товаровиробників у 2000-2001 роках, коли рівень рентабельності дещо зріс і становив 40-60 відсотків. Звертає на себе увагу цікава закономірність: при зменшенні рівня рентабельності виробництва зерна зростає його рівень товарності. В роки найнижчої рентабельності зернового господарства рівень товарності (1998-1999 рр.) досягав 75-80 відсотків проти 40-60 відсотків в попередні роки. Практично товаровиробники розлучалися із зерном з двох причин: бажанням поправити своє важке економічне становище, а також із-за відсутності потреби у зерні для галузі тваринництва, де поголів'я тварин та птиці зменшилось у 2 рази і відповідно обсяги виробництв