РОЗДІЛ 2
ДЕРЖАВОТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ
І СТАВЛЕННЯ ДО НЕЇ РОСІЙСЬКИХ ЕСЕРІВ ТА МЕНШОВИКІВ
( БЕРЕЗЕНЬ 1917 - КВІТЕНЬ 1918 рр.)
2.1. Місце і роль російських есерів та меншовиків у політичній
структурі України на початку національно-демократичної революції
Після перемоги Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 р. в Росії виникли два альтернативні шляхи розвитку країни. Перший шлях - якщо вся повнота влади зосередиться в руках Тимчасового уряду, то й держава піде по капіталістичному шляху розвитку. Другий шлях - якщо вся повнота влади перейде до Рад робітничих, солдатських та селянських депутатів, то й держава піде по революційному, антикапіталістичному шляху соціалістичних перетворень. Вибір того чи іншого шляху розвитку залежав від того, за якою партією, котра відстоює ту чи іншу перспективу, піде з часом значна більшість трудящих мас.
Особливістю революційних перетворень в Україні було те, що тут виникла принципово нова альтернатива розвитку - створення української національної державності у формі демократичної республіки. На чолі національно-визвольного руху стала Українська Центральна Рада. Вона виникла 3 - 4 березня 1917 р. в Києві, а остаточно була сформована 7 березня 1917 р., коли відбулися вибори керівного ядра УЦР [89, Т. 1, с. 5-6]. Спочатку Центральна Рада була органом самовиразу української інтелігенції, але дуже швидко вона стала виразником інтересів національно-визвольного руху всієї України. Тепер процес українського державотворення почав швидко розгортатись. В. Винниченко підкреслює: "Це був вислов усієї нації. Це було не тільки координоване, сполучене співробітництво всіх українських партій і впливових організацій, а виразний, необхідний прояв існування української нації" [259, Ч. 1, с. 80-81].
На цей час Центральна Рада, як і весь український рух, була одним із лівофлангових у громадсько-політичному житті, не поступаючись ініціативою російським політичним партіям і організаціям. Але особливість українського руху під час революції 1917 р. була в тому, що гасла українського національного самовизначення, які революція висувала на порядок денний, фактично падали на ґрунт ще зовсім непідготовленого й неорганізованого українського життя. Український рух розвивався спонтанно, без належної попередньої підготовки та організації народних мас. Тому центр і переферія не завжди працювали в тісному контакті [339, с. 237].
3-5 березня на території України практично було ліквідовано всі органи царської адміністрації, владу перебрали призначені Тимчасовим урядом губернські й повітові комісари. На підставі деректив з Петербургу в великих містах були утворені "Комітети громадських організацій" з представників різних державних і громадських установ. 4 березня відбулося перше засідання виконавчого комітету Ради об'єднаних громадських організацій Києва. Її виконком очолив відомий лікар, громадський діяч М. Страдомський, а до складу увійшли найвпливовіші в Києві діячі, серед яких було чимало представників російських соціалістичних партій: есер К. Обручев, який пізніше був призначений Тимчасовим урядом комісаром Київського військового округу, есер Й. Фрумін та меншовики Я. Цедербаум, О. Доротов, П. Алексєєв [249, с. 63].
Одночасно з "Комітетом громадських організацій" виникають Ради робітничих, солдатських та селянських депутатів, які на протязі березня утворилися у всіх великих містах України. Ради мали реальну владу, тому що користувалися великою підтримкою з боку робітників, солдат, матросів та селян.
2 березня 1917 р. була створена Рада робітничих депутатів Харкова. У складі Ради налічувалося 300 осіб, переважну більшість серед яких складали російські меншовики та есери. Виконавчий комітет Харківської Ради налічував 14 осіб, з них: 7 меншовиків, 3 есера, 4 більшовика. На чолі Ради стояв меншовик М. Лазько [135]. Таким чином, керівне ядро Ради робітничих депутатів Харкова цілком опинилося в руках російських соціалістів.
3 березня була сформована Рада робітничих депутатів Києва. У квітні 1917 р. Київська Рада робітничих депутатів налічувала 444 особи. З них: 131 меншовик, 55 есерів, 12 бундівців, 62 більшовика, 11 українських соціал-демократів, 68 представників інших партій і 105 безпартійних депутатів [158, с. 71]. Серед 37 осіб, обраних до виконкому Київської Ради, також переважали меншовики та есери. Очолив Раду есер П. Нєзлобін. [401, с. 16]. Як бачимо, на першому етапі революції блок меншовиків, есерів та бундівців у Радах завжди відігравав вирішальну роль при прийнятті рішень, проте як вплив більшовиків на маси був незначним.
4 березня 1917 р. утворилася Рада робітничих депутатів Катеринослава, яка складалася з 250 місць. Більшість у Катеринославській Раді також мали російські соціалісти, а українські партії складали тут незначну меншість. Катеринославська Рада мала величезний вплив на маси "як бойова революційна організація" [339, Т. 1, с. 226]. Катеринославська Рада практично контролювала дії органів виконавчої влади міста [401, с. 11]. Головою виконкому Ради було обрано російського меншовика П. Орлова, робітника з Брянського заводу [401, с. 17].
5 березня Ради виникають у Полтаві, Луганську, 6 - у Вінниці та Одесі. Одеська Рада стала найвеличезнішею в Україні за кількістю депутатських місць. У середині березня в ній налічувалося 900 осіб, а пізніше 1039 депутатів. За своїм складом Одеська Рада була есеро-меншовицькою. Головою виконкому Ради був меншовик І. Гніденко [401, с. 18]. 7 березня створена Херсонська Рада, у склад якої увійшли 377 депутататів, серед яких більшість місць посіли російські меншовики та есери. [155, с. 111]. 9 березня виникли Ради робітничих та солдатських депутатів у Житомирі, 16 - у Чернігові. В першій половині березня 1917 р. Ради виникли в містах Криму - Севастополі, Сімферополі, Керчі, Феодосії, Перекопі [401, с. 19]. У середині 1917 р. на Україні налічувалося 252 Ради, в тому числі на Донбасі - 180 (71 %) [320