РОЗДІЛ 2
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ТАКТИЧНІ ЗАСАДИ
ПРОФІЛАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
2.1. Сучасні рівні, форми та напрями організації профілактичної
діяльності органів внутрішніх справ
Питання теорії профілактики злочинності як системна розробка наукових засад діяльності щодо її попередження на всіх напрямах і рівнях різними державними інституціями, а також як вжиття заходів і засобів планомірного впливу на причини та умови такої з метою поступової її нейтралізації досліджується кримінологією [60, с. 66]. Але, як зазначав І.І. Карпець, ця теорія дає лише загальні рекомендації, виконує роль "сигналізуючої науки", визначаючи основні напрями та заходи запобігання злочинів, не розробляє конкретних запобіжних засобів і прийомів, оскільки вони належать до компетенції інших галузей знань і виробництва [108, с. 164].
Соціальний механізм запобігання злочинів полягає в цілеспрямованому впливі різноманітних суб'єктів запобіжної діяльності на відповідні об'єкти. Істотними ознаками цього механізму, на думку А.Б. Сахарова, яку ми поділяємо, є різноманітні рівні здійснення завдань щодо попередження злочину, а також специфіка заходів і засобів вжиття запобіжних функцій кожною з ланок даного механізму [173, с. 5-6].
Пізнання цього механізму, особливостей його функціонування, дослідження взаємодії всередині самої системи, взаємозв'язок різноманітних рівнів профілактики можливо завдяки застосуванню системного аналізу, що водночас передбачає окремий якісний аналіз будь-яких компонентів цілого, їхніх системних функцій.
Будь-яка сфера знань, що претендує на науковість, повинна відповідати певним вимогам, мати чітку систему, яка б всебічно охоплювала предмет дослідження.
Система попередження злочинності є складовою системи вищого рівня утворення - боротьби зі злочинністю. При цьому деякі вчені, наприклад Г.А. Аванесов, розглядають поняття "боротьба зі злочинністю", "попередження злочинності" як самостійні, пропонують включати в останнє профілактику, запобігання та припинення злочинів [39, с. 334-342].
С.В. Бородін подібний напрямок соціальної діяльності називає "боротьбою зі злочинністю", відокремлюючи в ній соціальне та спеціальне попередження злочинів, а також організаційні та правові заходи забезпечення соціального попередження злочинності [63, с. 125-126].
Інші автори, наприклад, А.І. Долгова, пропонують використовувати лише термін "боротьба зі злочинністю", як найбільш точно відображаючий відповідний напрям діяльності [126, с. 312-324].
Боротьба зі злочинністю, на думку І.І. Карпеця, складається з наступних елементів: 1) попередження злочинів; 2) їх розкриття; 3) розслідування кримінальних справ; 4) судового розгляду та покарання винних осіб; 5) перевиховання та виправлення засуджених; 6) нагляду за звільненими з місць позбавлення волі, проведення з ними спеціальної виховної роботи [108, с. 149].
Не заперечуючи права на існування цих термінів, ми все ж вважаємо, що кожне з цих понять повинно використовуватись на певному напрямку діяльності, але попередження злочинності є складовою боротьби зі злочинністю.
Отже, можна погодитися з висловленою в юридичній літературі думкою, що попередження злочинності за своїми завданнями, метою, системоутворюючими чинниками - це упорядкована, відносно самостійна система нижчого рівня, що має підсистеми управління зі складною внутрішньою будовою, специфічними джерелами отримання та передачі інформації, організаційними й іншими формами, в межах яких провадиться запобіжна діяльність [146, с. 20].
Тобто, розглядаючи профілактичну діяльність як систему певного рівня узагальнення, ми неминуче стикаємося з її підрівнями, тісно пов'язаними з певними видами соціальної діяльності [180, с. 47].
Проблема дослідження профілактичної діяльності на різних рівнях має важливе значення і не лише теоретично, а й на практиці, оскільки кожному рівню притаманні свої завдання, суб'єкти і об'єкти діяльності і, відповідно, - форми і засоби профілактичного впливу [146, с. 23-24].
У кримінологічній літературі здебільшого розглядаються адміністративно-територіальні та соціальні рівні профілактичної діяльності [85, с. 23].
На нашу думку, така класифікація не є повною, оскільки рівні можна визначати і за іншими критеріями, наприклад: суб'єктно-функціональним, предметно-впливовим, цільового призначення, психологічно-впливовим, правовим, організаційним тощо. Але соціальна складова профілактики має домінувати [60, с. 67].
"Загальновизнано, - відзначає В.М. Бурлаков, - що профілактика правопорушень розглядається як діяльність, здійснювана на рівні суспільства в цілому, окремих соціальних груп і конкретної особи" [64, с. 103].
Те ж саме ми бачимо й в іншому підході розв'язання проблеми, запропонованому Г.М. Міньковським, який беручи за основу момент початку профілактичної діяльності, розрізняє чотири рівні профілактики злочинів: 1) усунення слабких ланок і диспропорцій суспільного виховання, що ускладнюють вироблення соціально корисних якостей та уможливлюють формування антигромадської позиції особи; 2) протидія негативним впливам (у широкому розумінні) та їх ліквідація; 3) припинення розпочатого формування антигромадської позиції, яка міститься в правопорушеннях, щоб відвернути перетворення її в злочин (вплив на певних осіб або певні контингенти, усунення обставин, що негативно впливають на особу в мікросередовищі); 4) заходи профілактики, пов'язані з вчиненими злочинами, для запобігання нових [155, с. 18-20].
На думку Ю.М. Антоняна, не менш важливим є й інший аспект підходу, що дозволяє визначити рівень профілактичної діяльності відповідно до категорії загального, особливого, окремого: профілактика злочинності загалом, окремих видів (груп) злочинів і профілактика конкретних злочинів [46, с. 34].
Позиція А.Б. Сахарова, який виділяє три основних рівня попередження злочинів: загальносоціальний, спеціально-кримінологічний та індивідуальний [172, с. 23], на нашу думк