РОЗДІЛ 2
ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИХ УМІНЬ СТУДЕНТІВ ВИЩИХ ТЕХНІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ НА МАТЕРІАЛІ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ
2.1. Взаємозв'язок інтелектуальної, мотиваційної і емоційної сфер людини як фактор розвитку інтелектуальних умінь
У цьому підрозділі ми ставимо перед собою завдання представити погляди психологів і педагогів на природу мотивації та емоцій, їхній зв'язок з мисленням; на розвиток інтелектуальних умінь у процесі навчання.
Для цього ми звернулися, передусім, до досліджень, де вивчалися особливості розвитку мислення у пізнавальній діяльності.
Пошуки вчених (Д.М.Богоявленський, П.Я.Гальперін, В.В.Давидов, Н.Ф.Тализіна) у цій галузі свідчать про те, що інтенсивний інтелектуальний розвиток відбувається у молодшому шкільному віці під впливом навчання. Спираючись на той факт, що особистість постійно розвивається (відповідні умови для розвитку: навчання, самоосвіта), вважаємо можливим дослідити формування і розвиток інтелектуальних умінь, що не були сформовані або сформовані недостатньо, у студентів за наявності певних психолого-педагогічних умов. Наприклад, ряд учених (Дж. Брунер [49] та ін.) зазначає, що процес розвитку мислення залежить від наявності зацікавленості, допитливості та захоплень особистості. Інші називають емоційні переживання, відчуття задоволення, радості як найважливіші умови розумового розвитку.
Розглянемо найбільш цікаві (з позиції наукової проблеми формування інтелектуальних умінь студентів) результати спеціальних досліджень вітчизняних та зарубіжних авторів.
У роботах психологів (В.К.Вілюнас [38], К.Ізард [72], О.М.Леонтьєв [115], З.Фрейд [97] та ін.) вивчення емоцій і мотивів проводиться у тісному взаємозв'язку, зокрема, висувається положення про те, що у вищих тварин, у тому числі і у людини, найбільш вагомими є мотиви емоційні, які є найбільш розвинутими, і здатні значною мірою змінюватися у процесі навчання.
Цікаві роботи американського вченого К.Ізарда, що досліджує людські емоції у безпосередньому зв'язку з пізнавальною здібністю та діяльністю, як невід'ємну частину свідомості людини [72]. Теорія диференціальних емоцій К.Ізарда отримала свою назву через центрацію на окремих емоціях, які розуміються як переживально-мотиваційні процеси, що різняться між собою. У своїй основі ця теорія містить п'ять ключових положень:
1. Десять фундаментальних емоцій утворюють основну мотиваційну систему людського існування: радість, сум, гнів, сором, страх, цікавість, здивування, страждання, відраза, презирство.
2. Кожна фундаментальна емоція має унікальні мотиваційні і феноменологічні властивості.
3. Такі фундаментальні емоції, як радість, сум, гнів, сором ведуть до різних зовнішніх проявів емоційних переживань.
4. Емоції взаємодіють між собою - одна емоція може активізувати, підсилювати або послаблювати іншу.
5. Емоційні процеси взаємодіють зі спонуканнями, перцептивними, когнітивними і моторними процесами і впливають на них.
Емоції як основа мотиваційної системи, Ізардом представлені у вигляді функцій детермінант поведінки у широкому діапазоні і розглядаються не тільки як основна система мотивування, але й як особистісні психологічні процеси.
Причини виникнення емоцій Ізард поділяє на такі дві групи:
1) взаємовідносини суб'єкта з навколишнім середовищем, які викликають емоції;
2) індивідуальні процеси, які можуть викликати емоції (пам'ять, уява, образне мислення, пропріоцептивні імпульси від пантомімічної або іншої рухової активності).
Крім теорії диференціальних емоцій американського вченого Ізарда, ми розглядали також психологічні джерела радянської науки, аналіз яких свідчить про те, що мотиви досліджуються радянськими психологами головним чиному у зв'язку з діяльністю (К.О.Абульханова-Славська, О.М.Леонтьєв, С.Л.Рубінштейн, В.Д.Шадриков), з проблемами особистості (Л.І.Анциферова, В.Г.Асєєв, Л.І.Божович, А.Г.Ковальов, С.Л.Рубінштейн) і установкою (Д.М.Узнадзе, Ж.Н.Чхартишвілі).
Ряд психологів (В.І.Ковальов та ін.) стверджують, що мотиви виникають, розвиваються і формуються на основі потреб. Разом з цим, вони відносно самостійні, бо потреба не визначає жорстко сукупність мотивів, їхню силу і стійкість. При однаковій потребі у різних людей можуть виникати неоднакові мотиви. Тобто мотиви виникають майже одночасно з виникненням потреб, проходячи стадії аналогічні стадіям формування потреб.
Інші психологи (Р.С.Вайсман, П.М.Якобсон, О.М.Леонтьєв та ін.) фактично заперечують самостійність мотивів. Це виявляється у тому, що одні ототожнюють їх з потребами (Р.С.Вайсман, Є.С.Кузьмін), другі наділяють потреби спонукаючою функцією (Якобсон П.М.), треті розглядають мотив як один із видів спонукань (поруч з потребами, цілями та емоціями) (А.Г.Ковальов, О.М.Леонтьєв).
З іншого боку С.Л. Рубінштейн стверджує [157], що емоції є суб'єктивною формою існування потреб (мотивації). Це означає, що мотивація відкривається суб'єкту у вигляді емоційних явищ, які сигналізують йому про значимість об'єктів і спонукають направити на них діяльність. Емоції та мотиваційні процеси при цьому не ототожнюються: емоційні переживання як суб'єктивна форма існування мотивації, являють собою лише підсумкову, результативну форму її існування, що не відображає всіх процесів, які готують та визначають появу емоційних оцінок і спонукань.
Серед різних точок зору на мотивацію найчастіше досліджується така, коли мотивація розглядається як відображення і прояв потреб. Ми не можемо сказати, що всі точки зору з проблеми взаємозв'язку емоційної та мотиваційної сфер особистості ідентичні і повністю підтверджують цей взаємозв'язок. Є ряд робіт психологів, що заперечують прямий зв'язок цих двох компонентів. Це роботи В.І.Ковальова, який стверджує, що емоційна та мотиваційна сфери особистості автономні [88], роботи Р.С.Bайсмана, який ототожнює мотиви тільки з потребами і не торкається сфери почуттів взагалі, як основи основ виникнення потреб.
На противагу В.І.Ковальову В.К.Вілюнас розглядає емоції і процеси м