РОЗДІЛ 2
ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА ПЕДАГОГІЧНИХ ЗАСАД ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ УМІНЬ У
МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ У СИСТЕМІ ВИХОВНОЇ РОБОТИ
2.1. Модель професійних умінь майбутнього вчителя фізичного виховання
Для оптимальної реалізації завдань у системі професійної підготовки майбутнього
вчителя фізичного виховання необхідним уявляється визначення методологічних
засад її реалізації та побудова відповідної моделі.
Аналіз психолого-педагогічної літератури засвідчує, що в основу обґрунтування
такої моделі має бути покладено суб’єктність студента в навчально-виховному
процесі та професійній діяльності. Досягнення цієї мети оптимально забезпечує
особистісно орієнтоване навчання і виховання, яке визнає за майбутнім фахівцем
право на самовизначення й самореалізацію у пізнання через оволодіння способами
навчально-виховної роботи. Ця концепція ґрунтується на дослідженнях
К.Абульханової-Славської [1], О.Асмолова [4], І.Беха [17], М.Євтуха [54],
В.Рибалки [155].
Студент стає суб’єктом, коли він розглядається в бутті і разом з пізнанням
буття творить його. Зміни в бутті спричинюють зміни суб’єкта як його частини.
Суттєвим аспектом понять суб’єкта і суб’єктності щодо особистості студента є
“свідоме визначення ним своїх життєвих цілей і настанов, змісту життєдіяльності
та шляхів, методів і форм їх реалізації” [204, с.30].
У найбільш загальному плані особистісно орієнтований підхід може бути
визначений як “сукупність вихідних методичних засобів”, “своєрідний
методологічний інструментарій”, що спирається на “синтез видобутих
психологічною та педагогічною наукою закономірностей будови, функціонування та
розвитку особистості”.
За твердженням В.Семиченко, “в межах особистісного підходу суттєво змінюються
орієнтири, за якими відбувається життя людини та її взаємодія із соціальним
середовищем і професійними подіями. Саме діяльність стає засобом розвитку
людини, а якщо вона не забезпечує цього розвитку, не задовольняє потреб людини,
вона повинна прагнути її змінити” [160, с.179].
І.Бех зазначає, що особистісно орієнтований підхід забезпечує дитині право на
свободу вибору ціннісної позиції, на цінність... “життя взагалі, на можливість
його дійового здійснення за наявності у неї установки на подолання дисгармонії
в досвіді, поведінці, спілкуванні, діяльності” [17, с.29]. Адже сутність його
полягає в утвердженні “людини як найвищої цінності, навколо якої ґрунтуються
всі інші суспільні пріоритети” [17].
Ґрунтовне тлумачення особистісного підходу, визначення його
структурно-компонентного складу дав у своїй роботі В.Рибалка [155]. На його
думку, особистість – це “суб’єкт свідомої продуктивної діяльності та сучасної
поведінки, індивід із соціально обумовленою системою психічних властивостей, що
формується і виявляється у діяльності, спілкуванні та опосередковує, регулює
взаємодію людини з навколишнім світом” [15, с.25]. З огляду на це особистісний
підхід розглядається як “сукупність концептуальних уявлень, принципів, цільових
установок, орієнтацій, методико-психодіагностичних та психодидактичних засобів,
які сприяють більш глибокому і повноцінному баченню, розумінню особистості
дитини і на цій основі – її гармонійному вихованню і самовихованню” [49,
с.12].
Розвиваючи цю тезу, вчений виділяє три головні методичні компоненти, дотримання
яких забезпечує дійовість особистісного підходу в умовах навчального закладу.
Перший компонент передбачає наявність цілісного наукового уявлення про
особистість та розуміння її психологічної структури, в “контексті якої доцільно
розглядати психічні функції, якості, властивості ... у взаємозв’язку між собою”
[47, с.12]. Введення цього компонента необхідне “для адекватного розуміння
природи особистості дитини, подолання однобічності, характерної для її розвитку
в умовах традиційного навчально-виховного процесу, для формування повноцінного
ставлення до її особистості та для встановлення розвиваючих взаємостосунків між
вчителем і учнем” [47].
Другий компонент – спеціальний діагностичний інструментарій, що дозволяє
вивчати кожного окремого учня: пізнавати не окремі властивості його
особистості, а їх взаємозв’язок, цілісну сукупність. Важливість цього
компонента обумовлена тим, що “саме таке сполучення психічних властивостей
утворює своєрідність особистості дитини” [47, с.12].
І, нарешті, третій, який передбачає втілення особистісного підходу в
навчально-виховний процес, у його зміст і методи, що безпосередньо стосується і
нашого дослідження.
Згідно з філософським визначенням, “модель ... у логіці й методології науки –
аналог (схема, структура, знакова система) певного фрагменту природної або
соціальної дійсності, продукту людської культури, концептуально-теоретичного
утворення й тому подібного – оригіналу моделі” [185, с.374].
Звідси випливає, що модель – це знакова система, за допомогою якої можна
відтворити навчально-виховний процес як предмет дослідження, показати в
цілісності його структуру, функціонування і зберегти цю цілісність на всіх
етапах дослідження. Наявність науково обґрунтованої моделі означеного процесу
дозволяє не тільки констатувати наявний його стан, а й прогнозувати розвиток.
Особливої значущості це набуває для освітнього процесу, адже його реалізація
передбачає прогнозування майбутнього позитивного результату. Професійна освіта
готує людину до майбутньої фахової діяльності, а тому має бути динамічною,
вчасно реагувати на соціальні запити. У нагоді тут може стати моделювання.
Модель діяльності фахівця вказує, що необхідно зробити, які комплекси вимог
ставити до випускника, і відповідно визначає, який обсяг знань йому належить
дати, яких норм діяльності його слід навч
- Київ+380960830922