РОЗДІЛ 2
ОСНОВНІ ВІХИ ЖИТТЯ ТА ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ
Постать П. Г. Житецького, як науковця, педагога та громадського діяча неможливо адекватно оцінити, не вдаючись до аналізу його життєвого шляху. Необхідно звернутися до розгляду його навчання в освітніх закладах, оскільки саме освіта значною мірою формує світогляд особистості. Важливе значення має висвітлення кола знайомств П. Г. Житецького, його родинних стосунків тощо. Неможливо оминути увагою педагогічну спадщину П. Г. Житецький, адже саме викладацькій роботі учений присвятив значну частину свого життя.
Житецькі, за свідченням старшого сина П. Г. Житецького Гната, вели свій родовід з другої третини XVIII ст. Усі відомі предки П. Г. Житецького по чоловічій лінії, у тому числі родоначальник, Павло Семенович Житецький [68], були священнослужителями. Батько ученого - Гнат Павлович - походив з с. Вейсбахівка (суч. с. Білорічиця, Прилуцького району, Чернігівської області). Він був суворою і жорсткою людиною. Один з мемуаристів припускав, що певна притаманна самому П. Г. Житецькому суворість, яка "іноді відштовхувала від нього людей, розвинулася на грунті того дещо жорстокого відношення, яке він зустрічав у родині батьків" [191, с. 7]. У 1831 р., після закінчення Полтавської духовної семінарії (м. Переяслав), Г. П. Житецький чотири роки викладав у Переяславському духовному училищі грецьку мову, священну історію, арифметику і нотний спів. У 1835 р. Г. П. Житецький був рукопокладений у священики і переїхав до Керменчука, де став настоятелем місцевої Спаської церкви. В. П. Плачинда припускає, що кар'єру священика Г. П. Житецький був змушений обрати унаслідок необхідності покращення фінансового становища, при чому певну роль у цьому міг відіграти факт його одруження [303, с. 12].
23 грудня 1836 р. (4 січня 1837 р. - за новим стилем) у родині Житецьких народився первісток - Павло, дату народження якого засвідчує метрична виписка з архіву Полтавської духовної консисторії [61, арк. 1]. Пізніше склад сім'ї поповнився п'ятьма сестрами П. Г. Житецького - Олександрою, Софією, Надією, Анастасією, Єлизаветою та братом Іваном.
Дитячі та юнацькі роки П. Г. Житецького достатньо повно висвітлені у праці В. П. Плачинди, тому автор вважає за необхідне звернути увагу лише на окремі, показові з точки зору формування особистості П. Г. Житецького, епізоди.
Як син священика, початкову освіту майбутній науковець здобув від служителя церкви: "...Веселими ногами ходив я по мосту на Дніпрі із Кременчука в Крюків навчатися грамоти у священика Никона Постриганева" [169, с. 37]. У серпні 1847 р. П. Г. Житецький розлучився з батьківською оселею і поступив до повітового духовного училища у м. Полтаві. Пізніше, у листах і спогадах учений неодноразово скаржився на скрутні умови учнівського життя: голод, холод, тілесні покарання тощо.
Духовне училище, як це передбачалося тогочасною системою релігійної освіти, відкривало дітям священнослужителів дорогу до семінарії, а звідти до академії, з подальшою перспективою отримання духовного сану. Після закінчення училища у 1851 р. П. Г. Житецького було зараховано своєкоштним студентом місцевої семінарії. На той час навчальна програма подібних закладів передбачала проходження нижчого, середнього і вищого відділень з дворічним терміном навчання на кожному з них. У семінарії викладалися математика, фізика, декілька мов, російська і всесвітня історія, російська словесність, логіка, природнича історія, психологія, церковна історія, догматика, гомілетика, патристика, священне письмо, музика та ін.
П. Г. Житецький учився старанно і наполегливо, про що свідчать його високі оцінки [303, с. 16-17]. Викладачі відмічали його літературні здібності, а також хист до логічного міркування. Сам П. Г. Житецький згадував, як, дякуючи за допомогу у написанні творів, його товариші віддавали йому на сніданок млинці з салом. "Здавалося тоді, що кращої їжі й на світі нема. Ще живі були покійні батько і мати. Дуже вони втішалися моїми науками, тільки ж не втішалися моєю дурною головою, бо багато в їй вітру було... Був я зоставлен самому собі, ріс на свободі, і от я не вмів користуватися як слід своєю свободою. Нікому було зупинить мене. З товаришами, було, пустую як навіжений: було мене й на вулицях, і на заборах, і в чужих садах і огородах. І в голову не приходило, що се шкода людям, і може бути ся шкода великою шкодою і для самого себе. Начальство було жаліється батькові, батько гримає, трохи було й каюсь, а потім посеред товаришів, посеред всякого соблазну знов за своє. Так і все діялось до першого горя, котре одкрило мені очі на життя людське" - писав П. Г. Житецький своєму синові Гнату [74, од. зб. 48064, арк. 2-2 зв.].
8 лютого 1855 р. помер Г. П. Житецький. Залишившись найстаршим чоловіком у родині, П. Г. Житецький відтоді мав піклуватися про матір, молодших сестер і брата. У 1857 р. він успішно закінчив навчання в семінарії [56, арк. 1], про що свідчить "Именная ведомость об учениках Полтавской духовной семинарии за 1856/7 учебный год", де у списку першорозрядників його ім'я значилося другим [303, с. 25]. Отримавши можливість навчатися за казенний кошт, П. Г. Житецький наприкінці серпня 1857 р. поступив у Київську духовну академію.
Київська духовна академія на той час була єдиним на території України закладом вищої духовної освіти. Її чотирирічна навчальна програма передбачала проходження студентом двох курсів - молодшого (словесного) і старшого (богословського). Серед обов'язкових предметів, які вивчалися у академії домінували богословські та філософські дисципліни, але поряд із цим значна увага приділялася вивченню давніх (латини, грецької та давньоєврейської) і сучасних (німецької та французької) мов, а також історії. Обов'язково або за власним вибором, студенти академії вивчали біблійну, церковну та російську історію, загальну історію та хронологію, римські, грецькі, російські та біблійні старожитності [222, с. 27]. Основним предметом вивчення історії в академії була філософія історії. С