РОЗДІЛ 2
РОЗРОБКА МОДЕЛЕЙ ІНВЕСТУВАННЯ У ФІНАНСОВІ ІНСТРУМЕНТИ З ФІКСОВАНИМ ДОХОДОМ ТА ЇХ ОСОБЛИВОСТІ
2.1. Визначення та класифікація потоків платежів для фінансових інструментів з фіксованим доходом
У ринкових умовах проведення практично любої господарської операції породжує рух грошових коштів, оскільки ефективне здійснення процесів товарного обігу можливе лише на грошовій основі. Тому не дивно, що в сучасній економічній теорії дослідження різних аспектів руху грошових коштів, або потоків платежів, як на макро-, так й на мікрорівні відіграють найважливішу роль. При цьому сучасні дослідники збігаються у висновках, що у фінансовому менеджменті, аналізі, плануванні, аудиті та інших галузях управління економічною діяльністю на мікрорівні, концепція потоку платежів у наш час є більш пріоритетною, ніж концепція прибутку [3, c. 305; 5, c. 65; 56, c. 146].
Процеси управління господарчими операціями, об'єктами яких є фінансові інструменти, також не є виключенням. Більш того, внаслідок специфіки таких операцій результати їх проведення повністю визначаються умовами виникнення та реалізації відповідних платежів. Ця важливіша якість фінансових активів обумовила широке розповсюдження у закордонній науковій літературі спеціального терміну - "claims for cash streams", або "contingent claims for cash streams", тобто "вимоги/умови на отримання потоків платежів" [142, c. 110; 147, c. 215].
З погляду фундаментального підходу сутність аналізу інвестиційних операцій з фінансовими активами полягає у визначенні часу та величини платежів, що ними генеруються, а також наступній їх оцінці у формі, придатній для порівняння та співставлення з альтернативними варіантами. Очевидно, що у процесі оцінки майбутніх подій (платежів) із позицій сьогодення завжди присутні елементи невизначеності, необхідність відображення яких потребує використання в аналізі такого поняття, як ризик, також спеціальних методів його вимірювання. З урахуванням визначеного, в загальному випадку процес аналізу інвестиційних операцій можна уявити у вигляді послідовності вирішення наступних задач:
1. Апріорне визначення ефективності інвестиційної операції, що планується, з метою наступного її порівняння та співставлення з альтернативними варіантами.
2. Визначення чутливості критеріїв ефективності до зміни вхідних параметрів операцій.
3. Оцінка ризиків, що пов'язані з можливістю відхилень фактичних результатів від очікуваних.
4. Аналіз отриманих результатів.
Сукупність показників, методів та моделей розрахунків інвестиційних операцій є предметом порівняно нових напрямків, які динамічно розвиваються - фінансової математики та фінансового аналізу, що сформувалися на стику сучасної теорії фінансів й цілого ряду математичних дисциплін, таких як економетрія, теорія ймовірностей, математична статистика, дослідження операцій, теорія випадкових процесів тощо [19; 50; 52; 54; 71; 78; 108; 118; 143; 146].
Слід відзначити, що потреба у широкому практичному застосуванні теоретичного й методологічного апарату фінансової математики й фінансового аналізу в Україні (як й в інших республіках колишнього СРСР) особливо на рівні господарських одиниць (тобто на мікрорівні), виникла порівняно недавно - із початком проведення економічних реформ та відродженням ринкових інститутів.
У колишньому СРСР ці важливі наукові напрямки не розвивалися як самостійні одиниці перш за все внаслідок відсутності сфери застосування та практичної потреби. В умовах адміністративно-командного управління у системі економічних наук фінансова математика фактично була одним із розділів фінансової статистики та зводилась до стандартних процентних розрахунків, які використовувались, головним чином, суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та вузьким колом державних банківських установ [100, c. 205]. Як відзначав професор Є.М.Четиркін [112, c. 8], її розвиток протягом цього періоду по суті відповідав рівню досягнень кінця дев'ятнадцятого сторіччя. Разом із тим, у наш час уже можна казати про існування різних напрямків у фінансовій математиці, що являють собою самостійні наукові дисципліни.
Фінансовий аналіз, що отримав розвиток на при кінці дев'ятнадцятого - початку двадцятого сторіччя, у зв'язку з переходом до централізованої системи планування вже в тридцятих роках минулого сторіччя став трансформуватись в аналіз господарчої діяльності та із згортанням комерційної активності й зниженням ролі фінансового управління в економіці СРСР поступово припинив існування.
Головною задачею цього наукового напрямку, який відігравав важливу роль в умовах централізованої економіки, стала реалізація функції аналізу контролю виконання планових завдань, які директивно встановлювались господарчим одиницям "зверху". Цей аналіз мав детермінований та статичний характер. Не дивлячись на те, що директивні показники планувались на певну кількість періодів, вплив фактора часу та ризику на кінцеві результати при проведенні аналізу не враховувався, оскільки умови функціонування підприємства та стан зовнішнього економічного середовища вважалися незмінними.
Хоча теоретично в якості об'єктів подібного аналізу та його моделювання у рівному ступені виступали усі види ресурсів (виробничі, фінансові, трудові), пріоритети при цьому віддавалися виробничим ресурсам, що мали матеріально-речову форму (обладнання, транспорт, сировина, матеріали тощо). За умов адміністративної економіки, де головним об'єктом інвестицій були реальні активи, такий підхід було виправдано. Притаманні цій економіці планування та централізований розподіл цих видів ресурсів ставили учасників господарчої діяльності у жорсткі рамки, вкрай обмежуючи їхню свободу у маніпулюванні наявними засобами, раціоналізації їхнього використання.
За цих умов фінансові рахунки відігравали другорядну допоміжну роль, виконуючи, головним чином, розрахункові функції. Однак із переходом до ринкових умов крім виробничої діяльності, важливішими об'єктами аналізу стають інвестиційна та фі