РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ПРОЦЕСУ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ ДО СВІТОВОГО ФОНДОВОГО РИНКУ
Аналіз тенденцій розвитку світового фондового ринку
Як свідчать дослідження, історично склалось, що організації країн
англосаксонської ринково орієнтованої фінансової системи з розвинутими
інституціональними інвесторами (пенсійні фонди, пайові інвестиційні фонди,
університети, інші некомерційні організації, страхові фонди), такі як США,
Велика Британія та ін., фінансуються шляхом випуску власних цінних паперів на
фінансових ринках. Навпаки, у країнах, в яких фінансова система альтернативно
орієнтована на банки, зокрема Японія, Німеччина, Франція, використовується в
основному банківське запозичення. Однак у теперішній час на фінансових ринках
цих країн, особливо на японських ринках, чітко намітилася тенденція самостійно
позичати кошти через продаж на ринку капіталів емітованих цінних паперів
замість одержання позик у фінансових посередників.
Відхід від традиційної системи японських компаній є наслідком азіатської кризи
другої половини 90-х років ХХ ст., яка розкрила недоліки фінансової системи,
орієнтованої на банки. Основною причиною цієї кризи є фінансово-промислові
групи, які за критерієм особистих знайомств і зв'язків фінансували сотні
мільярдів доларів на нерентабельні висококоштовні проекти. Після кризи вартість
банківського запозичення підвищилася через збільшену конкуренцію компаній на
ринку довгострокового фінансування, чиї проекти стали фінансуватися банками все
більш відповідно до ринкових критеріїв ефективності вкладень.
Зростанню ціни банківського кредиту сприяє також триваючий близько 20 років
процес фінансового дерегулювання, який ініціюється урядами з метою розвитку
місцевих фінансових ринків. Також позитивною тенденцією на міжнародних ринках
довгострокового фінансування є зниження вартості запозичення на основі
публічного розміщення власних цінних паперів для маловідомих компаній. Цьому
сприяє інформація про позичальників, яка стала доступною не тільки для
спеціалізованих кредиторів за рахунок розвитку телекомунікацій та інших
технологій. Володіючи надійною інформацією про позичальника, інвестор може без
посередників фінансувати не тільки відомих і бездоганних позичальників.
Крім того, процеси розвитку телекомунікацій і технологій, а також фінансового
дерегулювання, у результаті якого скасовуються структури, що перешкоджають
конкуренції і захищають місцеві ринки, змивають розходження між місцевими та
іноземними фінансовими ринками. Глобалізація фінансових ринків приводить до
безпрецедентної конкуренції між ключовими фінансовими центрами та інститутами,
яка сприяє подальшому зниженню витрат міжнародного фінансування. У результаті
цих процесів обсяг залучених коштів на міжнародних ринках капіталу різко
збільшився у 90-х роках ХХ ст. Так, у 1990 р. цей показник склав 450 млрд.
дол., а в 1997 р. - уже 1,8 трлн. дол.[14].
Фінансові інновації дозволяють диверсифікувати ризики, а також надають
можливість корпораціям проникати на раніше недоступні ринки і дозволяють
інвесторам і емітентам полегшити податковий тиск. Тому компанії можуть оформити
випуск цінних паперів таким чином, щоб зайняти конкретну нішу на ринку
капіталів і таким чином залучити кошти за більш низькою ціною з порівняно
однаковим ризиком.
Аналіз свідчить, що міжнародні фінансові ринки розвиваються скрізь, де місцеве
законодавство їх не забороняє і де їм вдається залучити учасників. Розвиток
здійснюється в двох напрямках: іноземне фінансування та євровалютне
фінансування.
Іноземне фінансування означає, що суб'єкт фінансується на зарубіжному ринку в
місцевій валюті, а при євровалютному фінансуванні суб'єкт фінансується на
зарубіжному ринку, але у валюті третьої країни. Іноземне довгострокове
фінансування включає залучення коштів на іноземному фондовому ринку за
допомогою іноземних облігацій і акцій та на одержання іноземних позик.
Емісії євроакцій також користуються великою популярністю. Зокрема, на початку
90-х років на євроакції припадало близько 2/3 обсягу ринку, відповідно на інші
міжнародні акції — 1/3, а наприкінці 90-х років співвідношення між ними
складало приблизно 50:50. Основою іноземних міжнародних запозичень у 90-х роках
були звичайні облігації, близько 70% з них були деномінованими в американських
доларах, а введення єдиної європейської валюти — євро — призвело до
розшарування ринку на європапери і доларові цінні папери, тому що частка інших
валют у сукупності не перевищує 10%. У 1999 р. було емітовано євроакцій на суму
5 365,5 млрд. дол. США, з яких інструментів грошового ринку - на суму 260 млрд
дол. США. Основними емітентами стали корпорації США (1 310,8 млрд. дол.),
зони євро (1 746,5 млрд. дол.) і Японії (338,3 млрд. дол.). Інші держави
емітували євроакцій на суму всього 408 млрд. дол. Основна валюта випуску —
американський долар (2 512,2 млрд. дол)[152]. Що стосується еміссії міжнародних
боргових інструментів ( табл.2.1.) у 2000р. було емітовано на 1 201,5 млрд.
дол., з яких облігації і ноти на суму 1 148,6 млрд. дол.. Основними емітентами
також стали США, Японія, зона евро. Інші країни емітували боргових інструментів
на суму 58,2 млрд. дол. Основна валюта випуску – американський долар. Емітенти
за обсягом розміщення – фінансові інститути і корпорації [154].
Таблиця.2.1
Емісії міжнародних боргових інструментів (млрд.дол.)
Роки
1994
1995
1996
1997
1998
1999
2000
Усього
251,9
260,6
532,0
563,2
680,9
1225,2
1201,5
Інструменти грошового ринку
4,5
18,7
39,9
14,8
9,8
68,6
52,9
Облігації і ноти
247,3
241,9
492,0
548,4
671,1
1156,6
1148,6
Розвинуті держави
203,1
226,9
404,2
439,0
574
- Київ+380960830922