Становлення і розвиток підприємництва в аграрному секторі регіону

РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ПІДПРИЄМНИЦТВА В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ РЕГІОНУ
В РОЗРІЗІ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИХ ФОРМ
2.1. Сучасний стан аграрного підприємництва Житомирської області
Ефективність виробничої і ринкової діяльності в сільському господарстві значною
мірою визначається станом розвитку підприємництва. На відміну від інших сфер і
секторів економіки, вибір форми аграрного підприємництва залежить від
особливостей сільського господарства як сфери матеріального виробництва, а
саме: природно-кліматичних умов; рівня соціально-економічного розвитку;
географічного розташування; специфіки ведення господарської діяльності;
спеціалізації та концентрації виробничих потужностей; історичних традицій, а
також психології місцевого населення.
В Україні історично сформувались такі великі природно-економічні зони, як Степ,
Лісостеп і Полісся та невеликі за територією передгірні й гірські зони Криму і
Карпат. Полісся займає північну і північно-західну частини України, включає
Житомирську, Волинську, Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, Рівненську
і Чернігівську області [104, с. 44]. Термін “регіон” походить від латинського
“region” та в перекладі означає область, район, місцевість [141, с. 17].
Виходячи з цього, дане дослідження проводиться в межах Житомирської області.
Загальна площа земельних угідь Полісся, за даними Державного комітету України
по земельних ресурсах, в 2003 р. становила 24,9 % земельного фонду України
[104, с. 10]. Земельний фонд Житомирської області складає 2,98 млн. га (4,9 %
території України). У загальній структурі 56,0 % зайнято с.-г. землями, з них:
с.-г. угідь – 53,5 %, у т. ч. ріллі – 36,7 %, перелогів – 4,1 %, сіножатей і
пасовищ – 11,9 %. У сільській місцевості Полісся проживає 2 млн. 95,2 тис.
працездатних чоловіків і жінок, що становить 31,4 % загальної чисельності в
Україні.
Найбільш важливим кількісним показником економічного розвитку регіону є валова
додана вартість, зокрема, її структура та обсяг в розрахунку на душу населення.
Протягом 1990-2003 рр. розвиток економіки області визначався неоднорідністю, в
структурі валової продукції відбулись суттєві зміни. На початку 1990-х років
частка сільського господарства у валовій продукції області становила 44 %.
Область забезпечувала 4 % загальнодержавного виробництва валової продукції
аграрного сектору. Усі категорії господарств за­безпечили 75 % державного
виробництва хмелю, 27 – льоноволокна, 6 – карто­плі, 4 – молока, більше 3 % –
м'яса та цукрових буряків. Протягом 90-х років в аграрному секторі області,
відбувся спад виробни­цтва. Однією з основних причин такої ситуації було те, що
темпи зростання продукції сільського господарства в області були значно
нижчими, ніж загалом в країні.
В результаті реалізації аграрної реформи запроваджено приватну власність на
землю та майно, проведено роздержавлення земель з передачею їх у власність
громадянам та колективним сільськогосподарським підприємствам, землі яких у
ході паювання передано їх працівникам та пенсіонерам. На базі таких перетворень
в аграрному секторі виникли нові форми господарювання. В ході дослідження
встановлено, що в 2003 р. в Житомирській області функціонували
сільськогосподарські підприємства різних організаційно–правових форм
господарювання, найбільшу питому вагу серед яких займали фермерські
господарства (рис. 2.1).
Рис. 2.1. Організаційно–правові форми сільськогосподарських підприємств
в Житомирській області, 2003 р.
Джерело: розраховано за даними Головного управління статистики у Житомирській
області та Державного комітету статистики України.
Відповідно відбувся і розподіл сільськогосподарських земель. Так, на Поліссі у
1990 р. сільськогосподарські підприємства користувались 89,9 % с.-г. угідь, а
особисті селянські господарства – 10,1 %, то у 2002 р. вони займали 49,5 та
46,9 % відповідно. Слід звернути увагу на структурні зміни у виробництві
валової продукції сільського господарства.
У 1990 р. сільськогосподарські підприємства виробили 59,9 %, а особисті
селянські господарства – 40,1 %, а в 2002 р. – 18,0 та 80,4 % відповідно, а
також 1,6 % – фермерські господарства. Отже, в результаті перерозподілу землі
між господарствами усіх категорій збільшилось виробництво в особистих
селянських господарствах, почало розвиватись фермерство.
У виробничій діяльності Житомирщина має аграрне спрямування. Незважаючи на
низьку якість ґрунтів, господарствами області виробляється близько 3,5 %
загальнодержавного обсягу валової продукції сільського господарства. Поряд з
виробництвом зернових та зернобобових культур, цукрових буряків, виробництвом
молока та м’яса, область посідає в державі провідне місце по вирощуванню хмелю
(75 % обсягів держави), льону-довгунця (27 %) та поголів’ю великої рогатої
худоби. Проте, у 2003 р. порівняно з 1991 р. валова продукція сільського
господарства зменшилась в 1,7 рази: вирощування льону довгунця в 7,2 рази,
хмелю – в 12,5, цукрових буряків – в 2,5, м'яса – в 2,8, молока – в 1,5 рази.
Лише по виробництву картоплі не відбулося значних змін, а виробництво овочів
перевищило рівень 1991 р., на 25 %, що пов'язано перш за все із залученням
особистих селянських господарств, для яких ці продукти стали основними у
споживчому кошику. І все ж, при забезпеченні економічної ефективності
господарювання та наявності ринків збуту, всі категорії господарств потенційно
можуть виробляти більше 1 млн. т. зерна, картоплі та цукрових буряків, 200 тис.
т. овочів, 60 тис. т. плодів і ягід, 20 тис. т. льоноволокна, до 4 тис. т.
хмелю, близько 1 млн. т. молока, понад 120 тис. т. м’яса, 400 млн. шт. яєць
[104, с. 48].
З метою виявлення певних