РОЗДІЛ II
Невербальні (графічні) засоби позначення комунікативного мовчання в
англомовному художньому дискурсі
2.1 Еволюція графічних знаків
Мовчання як силенціальний компонент мовлення позначається вербальними та
невербальними (графічними) знаками. Графічні знаки своєю появою зобов’язані
письму (від лат. graph – “write”). Графіка має поверхневу та глибинну
структуру. Серед графічних знаків особливе місце посідають пунктуаційні знаки
(від лат. punctus “крапка”). Семіотичним графічним знакам притаманна
універсальна для всіх знаків тріада – зовнішня форма, експлікаційна сила та
кореляція з денотатами.
Всі засоби, що супроводять мовлення, але не належать до мови, утворюють знакові
системи допоміжного значення. Паралінгвістика (від. гр. para – «біля», «коло»,
«рядом» і «лінгвістика») вивчає паралінгвістичну графіку, варіанти шрифтового
оформлення тексту, фарби друку тощо [СЛТ 1985, с. 179-180].
Опозиція мова::мовлення, графіка::орфографія в семіотичній системі позначають
дихотомію морфема::звук та графема::знак. Лінгвістичними знаками є всі мовні
одиниці та невербальні компоненти, яким властива функція називання, або
номінативна функція (від лат. nominatio – називання) [Дорошенко 1974, c.
29-30]. Графічним знакам, які позначають мовчання, притаманна функція
екстеріоризатора. Кодування та декодування семіотичного коду відбувається
завдяки вмінню автора “кодувати” знаки та вмінню читача ці знаки розпізнавати.
В дискурсі можуть використовуватися і немовні засоби спілкування, обмовки, не
оформлені до кінця думки [Кривий 2001, с.154].
Особливості графічних знаків вивчаються у різних студіях [А.Д. Бєлова 1997,
Г.Г. Крючков 2001, И.П. Лапинская 2002, В.Ф. Литовский 2001, А.А. Реформатский
1996, Ю.В. Рождественский 1999, Р. Ромметвейт 1972, Б.С. Шварцкопф 1988].
Кожна мова має свою систему кодифікації. Своєрідність мови як знакової системи
полягає в динамічному характері, універсальності, поліфункціональності,
ієрархічності та можливості її знаків вживатися у відриві від безпосередніх
подій і ситуацій [Кочерган 1999, c. 29-30].
Перші віхи організації візуальних знаків писемності з’явилися п’ять тисяч років
тому назад. Набір графічних знаків та їх стандарти для латиномовної писемності
канонізувалися лише в п’ятнадцятому сторіччі. Графічне позначення слів
курсивом, в розбивку, шрифтом з давніх часів відносилось до смислової
актуалізації. У єгипетських книжках-сувіях (III тис. до н.е.) експресивним
вважалось використання кольорового набору. У славянській пресі двокольорність
мала поряд з естетичним, декоративним ще й службове призначення [Сеничкина
2002]. Графічні засоби в рукописних та публікованих працях виступають як
стилістичні засоби репрезентації допоміжної інформації.
Поява нових жанрів, книгодрукування, стандартизація значно розширили арсенал
графічних знаків та їх спеціалізацію. Виникнення писемності привело до
розширення парадигми знаків семіотики [Белова 1997, c. 270]. Зі створенням
писемності графічним знакам випало на долю зберігати історію та доносити її до
наших днів. Знання символіки стає інтелектуальною базою, що відноситься до
когнітивної сфери діяльності людини.
Вчені зазначають, що звукове та письмове мовлення побудовані за допомогою
одного коду, який може бути виявлений шляхом адекватної інтерпретації
[Арнольд-1 1999, с. 293; Волоцкая 1997, с. 8]. Графічні знаки актуалізуються як
синтаксичні пограничні маркери слів та речень, однак їх корпус та
функціонування змінюється під впливом дієвості екстралінгвальних та лінгвальних
факторів.
Відомо, що графічні засоби можуть екстеріоризуювати емотивні аспекти та певні
семантичні нюанси [Кузнєцова 1998, с. 101-102]. Так, експлікуючи силенціальний
ефект, пунктуаційні маркери сприяють не тільки синтаксичній організації, а
виступають семантизованими елементами писемного дискурсу. Встановлення
вертикальних зв’язків допомагає кодувати та розкодовувати значення графічних
знаків, детермінованих дискурсивними чинниками.
Внутрішня форма графіки об’єктивує інтернаціональний характер пунктуаційних
знаків [Акуленко 1972, с. 12-18]. Графіка мовчання позначена
інтернаціоналізацією. Для англійської графіки притаманні спільні та відмінні
риси з українською пунктуаційною системою. В англійській пунктуації до цього
часу не існує чітких правил графіки, фіксуються неуніфіковані пунктуаційні
знаки в лексикографічних джерелах. Для графічних систем характерні універсальні
закони еволюції: вони позначені факторами регулярності, аналогії, економії
[Орехова 2001, c. 10]. Як і вербальні знаки, графічні знаки можуть
запозичуватися із інших семіотичних систем. Наприклад, в дев’ятнадцатому
сторіччі англійські графічні знаки потрапляють до східних мов [ЛС 1990].
Існує ціла низка пунктуаційних знаків: 1) крапка (period), 2) двокрапка
(colon), 3) крапка з комою (semicolon), 4) кома (comma), 5) тире (dash), 6)
дужки (parenthesis), 7) лапки (reversed comma marks), 8) знак питання (the
interrogation mark), 9) знак оклику (the exclamation mark), 10) апостроф (the
apostrophe), 11) абзац (paragraph) та 12) дефіс (hyphen) [AMT 1944, 16].
Словник сучасної англійської мови зводить пунктуаційні знаки до мінімуму,
препаруючи зручність для читання. У зазначеному лексикографічному джерелі
пунктуаційні знаки представлені як: 1) крапка (full point), 2) кома (comma), 3)
крапка з комою (semi-colon), 4) двокрапка (colon), 5) дужки (parentheses
(brackets)), 6) тире (dashes), 7) знак питання (question mark), 8) знак оклику
(exclamation mark), 9) дефіс (hyphen) (in compound words and word breaks), 10)
апостроф (apostrophe)
- Київ+380960830922