Розділ 2
ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОЧАРСЬКОЇ КООПЕРАЦІЇ
Соціально-економічні чинники
Розвиток Галичини в міжвоєнний період відбувався в умовах втрати державності та
права українців безпосередньо керувати господарськими справами, монополії
польського елементу в політичному та економічному житті краю. Відродження Речі
посполитої Польської, яка 25 червня 1919 року отримала від Паризької
конференції мандат на окупацію Східної Галичини, передбачало якнайшвидшу
полонізацію та колонізацію українських земель. Площа Східної Галичини становила
55,3 тис. км 2 (55300 км2).
У складі Польщі край було поділено на три воєводства: Львівське,
Станіславівське та Тернопільське. Два останні – Станіславівське та
Тернопільське воєводства, які включали відповідно 16 та 17 повітів – займали
українську етнографічну територію, тоді як до Львівського воєводства (27
повітів) з політичних міркувань було прилучено 8 західних повітів які раніше
належали до Краківської округи, а саме: Кросно, Стрижів, Кольбушова, Нисько,
Ряшів, Тарнобжег, Ланцут і Переворськ, де в основному проживали поляки.
Включаючи ці повіти площа трьох галицьких воєводств становила 61600 км2, або
15,9 % всієї території Польщі [ 94: c. 10-11].
За переписом 1921 року у трьох галицьких воєводствах проживало майже 5,5 млн.
чол., 70 % становили українці. Хоча варто зазначити, що цей перепис у Польщі
українці бойкотували і він містить неповні дані щодо національного складу [ 94:
с. 10-11].
Порівняно з 1910 роком, кількість населення зменшилась на 8,5 %. Вплинули на це
зменшення зазначений бойкот, воєнне лихоліття, яке відбилось на Галичині
найбільше, еміграція українців та невірність статистичних даних щодо українців.
[294: с. 7] У Галичині були низькі порівняно із загально-польськими темпи
зростання загальної чисельності населення. Протягом 1921-1931 рр. кількість
жителів краю збільшилась на 14,1 %, тоді як Польщі в цілому – на 22,1 %. [190:
с. 8]
Міжвоєнна Польща була відсталою аграрною країною зі слабо розвинутою
промисловістю. У 1921 році у сільському господарстві було зайнято до 65 %
населення, а в промисловості лише 9 %. [199: с. 184] Суспільний дохід на душу
населення (у 1938 році) становив 540 польських злотих, це в 3,9 раза менше, ніж
у Франції і у 3,1 раза менше, ніж у Німеччині. [265: с. 86]
Основним заняттям українців Галичини було сільське господарство. У 1921 році у
цьому секторі народного господарства було зайнято в Львівському воєводстві —
70.9 %, Станіславівському — 76,6 %, Тернопільському — 81,2 % населення. Якщо
брати до уваги тільки українців, то відсоток зайнятих у сільському господарстві
становив майже 95%. [294: с. 8]
Соціально-економічні відносини на селі характеризувались збереженням
магнатського і дрібного селянського землеволодіння.
Структура селянських господарств у Галичині у 1902 і 1931 рр. була такою: [239:
с. 213]
Господарства за кількістю землі , га
1902 р.
1931 р.
До 2
43,1
52,1
2-5
37,6
36,8
5-10
14,6
9,4
10-50
4,7
1,7
Разом
100,0
100,0
Більшість селянських господарств були карликовими і мали площу менше 2 га.
Серед великих землевласників переважали польські (1921 р.): 92,8 % у
Тернопільському, 88,1 % — у Львівському і 73,1 % — у Станіславівському
воєводствах. На кожних 100 га. землі українських власників 98 га. припадало на
дрібну власність, 2 га. — на велику власність. [265: с. 90]
В цей період (1921 р.) у Тернопільському воєводстві нараховувалося 143 великих
польських маєтків, розміри яких перевищували 1000 га. У воєводстві 18 маєтків,
що належали українським землевласникам, мали в середньому по 245 га землі, менш
як двома гектарами землі володіло 55,2% всіх господарств. [274: с. 234]
Соціально-економічну еволюцію села стримували значні пережитки. Селяни змушені
були працювати на меліоративних роботах, спорудженні громадських будинків,
доріг тощо. [243: c.100] Така форма обтяження селянина носила назву “шарварок”
[*Шарварок – спільна додаткова робота селян і міщан на спорудженні і ремонті
шляхів, мостів, гребель, панських будинків тощо. [274: c. 308]]. Теоретично
польська влада обґрунтовувала це можливістю таким чином відробити місцеві та
державні податки. [31: арк.. 11]
У 1927 році 1-5 гектарні господарства платили 2,38 злотих, 5-15 гектарні – 2,15
злотих, 100-500 гектарні – 2,09 злотих, 500-2000 гектарні – 2,03 злотих. За
податковим кодексом 1937 року, ставки земельного податку в південних
воєводствах становили в середньому 40% чистого кадастрового доходу, а у
корінних польських – від 7 до 13%. Податкові платежі у загальній сумі всіх
селянських господарств збільшувалися. Так, в 1927-1928 господарському році вони
становили 9,4%, а в 1932-1933 рр. – вже 25,7%. [206: c. 137-138]
Оскільки обсяги всіх інших податків встановлювались пропорційно ставці
поземельного податку, то господарства малоземельних селян були обтяжені
податками значно більше, ніж поміщицькі господарства.
Селяни платили також податки за коня, корову, свиню, птицю, собаку; платили
податки на утримання костьолу, війта, поліції і т.д. І коли винахідливість
польських властей щодо форм податків вичерпалась, вони вигадали податок на
податок. Декретом від 16 липня 1926 р. був введений 10%-вий податок на прямі
податки [245: с. 36]. Зокрема, громада села Озерна Зборівського повіту
Тернопільського воєводства станом на 1929 рік сплачувала в 2,5 раза більше
податків ніж до війни. [138: с. 211]
Польський уряд широко застосовував збирання штрафів, які давали казні значні
прибутки. Штрафували за найменші “провини”, наприклад, за запалювання світла в
невстановлений час, за відсутність таблички на возі з прізвищем власника тощо.
[2]
- Київ+380960830922