РОЗДІЛ 2
ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ М.Т. СИМОНОВА
Під час вивчення життя та діяльності визначної особистості процес формування,
становлення й трансформації суспільно-політичних і науково-культурницьких
поглядів завжди стояв у центрі уваги дослідника[448]. А от вивченню приватного
життя людини*
[* Історіографію зарубіжних праць з історії приватного життя проаналізовано:
Репина Л. Выделение сферы частной жизни как историографическая и
методологическая проблема // Частная жизнь. Человек в кругу семьи / Под ред.
Ю.Л. Бессмертного. – М., 1996. – С. 20-34; Бібліографія російськомовних робіт з
даної проблематики: Семья, дом и узы родства в истории / Под общ. ред. Т.
Зоколла, О. Кошелевой, Ю. Шлюмбума; Отв. ред. О.Е. Кошелева. – СПб.:
Европейский университет в Санкт-Петербурге; Алетейя, 2004. – С. 278-281.] (у
тому числі й впливу його на вищезазначені процеси) українські історики належної
уваги не приділяли. На разі акценти змінюються, і на порядок денний виходить
завдання “олюднення” (суб’єктивізації) фактажу (що включає вивчення саме
приватного життя) та переведення об’єкта дослідження з “висоти” його
соціального значення в площину персональної мікроісторії – історії родинних
зв’язків, дружніх взаємин, кохання, хвороб, недоліків, зрештою, історії
повсякденності, побуту. Зрозуміти, що виділило дану персоналію з тисяч подібних
до неї, допоможе вивчення її приватного життя, адже саме воно в значній мірі
ідентифікує особистість, дає змогу зрозуміти її життєвий та духовний досвід.
Але, оскільки завданням сьогоднішнього дня є синтез, то теза “приватне та
громадське так тісно переплетено в реальному житті, що без одного іншого – не
зрозуміти”[607, с. 41] не викликає заперечення.
Сфера приватного поступово завойовує своє місце у високо-інтелектуальних
дослідженнях (зазначимо, що ще в 20–30-х рр. ХХ ст. приватне життя П. Куліша та
М. Костомарова знайшло відображення в працях В. Петрова-Домонтовича[420]). У
цьому сенсі слід відмітити роботи С.Д. Павличко[536-537], В.В. Ващенка[384], де
вперше було здійснено спробу осмислити такі постаті, як В.
Петров-Домонтович-Бер, Леся Українка, О. Кобилянська, А. Кримський, М.
Грушевський із “людської”, а не “соціальної” точки зору. Сам термін “приватне
життя” (яке стосується окремої особи чи осіб, особисте; не пов’язане зі
службовою чи суспільною діяльністю; не державне, не суспільне)[385, с. 926] дає
величезний простір для дослідника, але створює й деякі проблеми, наприклад,
розмежування його з публічним. Приватна сфера належить до визначальних
складових життя будь-якої особистості й значною мірою обумовлює та визначає
зміст “зовнішньої” сфери її життя (публічного). З погляду на це доцільною
виглядає і структура даного дослідження, що включає розділ, де висвітлюється
приватне життя Номиса, та розділ, присвячений його публічній діяльності, що
виявилася у трьох аспектах: громадська, педагогічна та культурно-наукова.
Приватне життя М.Т. Симонова можна розглядати у двох вимірах: хронологічному
(дитинство, юність, зрілість, старість) та його оточенні (батьки, брати-сестри,
жінки-дружина, діти-онуки, некровні родичі та близькі). З погляду на те, що ці
два виміри поетапно можна об’єднати (за винятком категорії “родичі та близькі”,
що супроводжували Номиса все життя) доцільно почати розгляд з проблеми
“батьківська родина – дитинство”. Зауважимо, що відносини Матвія Терентійовича
з братами та сестрами простежуються лише на початковому етапі формування його
особистості (дитинство-юність), оскільки в зрілому віці він фактично не
підтримував зв’язків із ними. Цікаво, що наразі єдиним свідченням про дорослу
сестру М. Номиса Дарію є оповідання з автобіографічною основою Н.М. Кибальчич
“Знайшли!”[255].
2.1. Дитинство та юність;
здобуття початкової та середньої освіти (1823–1844)
М.Т. Симонов народився 17(29) листопада 1823 р. на хуторі Заріг біля містечка
Оржиця Лубенського повіту на Полтавщині (тепер Оржицького району Полтавської
області). Майже всі дослідники засвідчували його козацьке походження[236, с. 8;
243, с. 39; 285, с. 377; 528, с. 65; 530, с. 11; 544, с. 6; ]. М.Г. Астряб
стверджував, що М. Номис – “сын простого козака села Зарога”, посилаючись на
зроблений у 1830 р. запис у сповідній книзі оржицької церкви[357, с. 92], а
П.П. Ротач вважав, що він народився у дворянській сім’ї[583, с. 107]. Сам
Матвій Терентійович у спогадах про дитячі та юнацькі роки, розповідаючи про
походження свого роду, жодного разу не використав слово “козак”. Він
стверджував лише заможність та авторитетність родини[209. с. ІІІ]. Пояснити ці
розбіжності допоміг віднайдений мною в ЦДІА документ, що свідчить про отримання
батьком М.Номиса Терентієм Семеновичем свідоцтва купця третьої гільдії на 1839
р.[179, арк. 53]. На жаль, невідомо, з якого року Т.С. Симонов вписаний до
купецького стану. Але вже 10 квітня 1845 р. його було виключено з числа
купців[164, арк. 24]. Та, незважаючи на це, М. Номис у формулярних списках
значився як син купця третьої гільдії аж до виходу на пенсію[174, арк. 7-16].
Зазначимо, що М.Т. Симонов у 1861 р. разом із врученням йому ордена св.
Святослава 2-го ступеню отримав особисте дворянство. Спадкове дворянство він
одержав у 1876 р. (під номером 226/634 його прізвище із зазначенням чину було
внесено в дворянську родовідну книгу[12], а указ Герольдії про затвердження в
дворянстві вийшов 1 червня 1876 р. (№2538).
Рід Симонів походив із Оржиці, і, за словами В. Милорадовича, був “знатнейшим
местным родом”[285, с. 376]. Матвій Терентійович стверджував, що “около
тридцатых годов ХVІІІ в.” дві сім’ї братів Симонів, а за ними і ще деякі Симони
вис