РОЗДІЛ 2
СТАН І ПРОГНОЗ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ НА РАДІОАКТИВНО ЗАБРУДНЕНИХ
СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЯХ
2.1. Оцінка рівня розвитку соціальної інфраструктури села на радіаційно
забруднених територіях
Із входженням цивілізації в постіндустріальну епоху відбувається комплексне
переосмислення багатьох постулатів і положень економічної теорії, розробленої
для індустріального етапу розвитку економіки, триває поступова переорієнтація
інвестицій з матеріального виробництва на накопичення “живого ресурсу” через
підвищення ефективності функціонування об’єктів соціальної інфраструктури
села.
В той же час для України властиві дещо інші тенденції, а саме скорочення мережі
та зниження якості послуг відповідних установ, особливо в сільській місцевості.
Так, протягом 1990 – 2004 рр. мережа дитячих дошкільних закладів зменшилась на
4,4 тис. од., закладів культури – на 3,9, фельдшерсько-акушерських пунктів – на
0,9, загальноосвітніх шкіл – на 0,6 тис. од., що свідчить про неможливість
виконання соціальною інфраструктурою належних їй функцій. Означене призвело до
того, що дошкільними закладами сьогодні охоплено лише 28,7% загальної кількості
сільських населених пунктів, школами – 50,4, дільничними лікарнями,
амбулаторно-поліклінічними закладами, фельдшерсько-акушерськими пунктами –
відповідно 2,7, 10,6 та 54,3 відсотка.
Значного загострення ця проблема зазнала на радіоактивно забруднених
територіях, де обсяги офіційного продукування послуг та їх якість постійно
знижуються і не відповідають реальним потребам сільського населення, а вимоги
щодо забезпечення належних умов для проживання в зоні ураження та комплексної
реабілітації постраждалого населення поступово зростають.
Дошкільне виховання та освіта. Згідно Указу Президента України “Про національну
доктрину розвитку освіти” № 347/2002 від 17 квітня 2002 р. освіта виступає як
основа розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запорука
майбутнього України. Вона є визначальним чинником політичної,
соціально-економічної, культурної та наукової життєдіяльності суспільства,
відтворює і нарощує його інтелектуальний, духовний та економічний потенціал
[176]. Метою освіти є всебічний розвиток людини, як особистості та найвищої
цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей,
виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого
суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого,
культурного потенціалу народу, підвищення його освітнього рівня, забезпечення
народного господарства кваліфікованими фахівцями [46]. Однією з первинних ланок
освітньої системи є розвиток дитячого дошкільного виховання, що регулюється
Законом України “Про дошкільну освіту” № 2628-ІІІ від 11 липня 2001 р. [42] і
визначається, в основному, кількістю і віковою структурою безпосередніх
споживачів її послуг та наявністю відповідних установ, їх потужністю, рівнем
розвитку матеріально-технічної бази, кадровим потенціалом тощо.
Так, в доаварійному 1986 р. на території Житомирської області, пізніше
віднесеної до зони радіаційного ураження, функціонувало 117 дитячих дошкільних
закладів. До 1990 р. їх кількість щорічно збільшувалась приблизно на 20 – 25
од., досягнувши 207. В них виховувалось 6,2 тис. дітей, а середнє навантаження
на одну установу складало 30 осіб. За 14 останніх років обсяги будівництва
дитячих садків значно скоротились, а 133 заклади (64,3%) зовсім припинили свою
діяльність, що спричинило звуження мережі відповідних об’єктів на 108,6
процентних пункта, в той час як по області відповідне зменшення становило 80,9
процентних пункта (рис. 2.1).
Внаслідок цього на початок 2005 р. згадані установи були відсутні в 96 селах з
кількістю дітей дошкільного віку 12 – 20 осіб, в 141 селі з кількістю дітей 21
– 50 осіб, в 34 сільських населених пунктах з чисельністю дітей 51 – 100 осіб
та 10 селах з чисельністю потенційних вихованців, яка перевищує 100 осіб, що
викликало зниження протягом 1990 – 2004 рр. рівня досягнення нормативу
забезпечення населених пунктів дошкільними закладами з 40,4% до 10,9% та
збільшення радіусу територіальної доступності до установ з 3 – 5 до 8 – 15 км.
Рис. 2.1. Темп росту мережі закладів дошкільного виховання та задоволеної
потреби у їх послугах на радіоактивно забруднених сільських територіях
Житомирської області, в % до 1986 р.*
* Розраховано за даними Житомирського обласного управління статистики
Забезпеченість місцями в закладах радіаційно забруднених сільських територій в
2004 р. становила в середньому лише 19,2%, зокрема в Народицькому районі –
60,9%, Лугинському – 30,5, Коростенському – 26,6%, натомість по області цей
показник сягав 53,8% (табл. 2.1).
Паралельно із зниженням обсягу продукованих послуг дошкільного виховання
відбувається і скорочення їх споживання: кількість дітей, що перебували в
постійно діючих дитячих садках, зменшилась за останні 18 років з 5315 до 1066
осіб, або у 5,0 раза, що призвело до звуження контингенту вихованців на 75,2
процентних пункта, в той час як по області відповідний показник склав 69,2
процентних пункта. Рівень охоплення дітей відповідними установами знизився до
9,2% проти 33,0% у 1990 р., в тому числі в Народицькому районі – до 6,6%,
Лугинському – до 5,6, Ємільчинському районі – до 2,3%.
Таблиця 2.1.
Рівень розвитку системи дошкільного виховання на радіоактивно забруднених
сільських територіях Житомирської області, 2004 р.*
Район
Кіль-кість дітей віком 1-6 років, чол.
Норматив наявності дитячих дошкільних закладів
Мережа дитячих дошкільних закладів
Кількість вихованців у дитячих дошкільних закладах, чол.
Рівень охоплення дітей
- Київ+380960830922