РОЗДІЛ 2
СТАНОВЛЕННЯ РЕСТРУКТУРИЗАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ
ЛЕГКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ
2.1 Аналіз стану підприємств взуттєвої галузі
Здатність підприємства належним чином відповідати на виклики з боку довкілля
стало центром стратегічної поведінки підприємства [130]. Середовище
опосередкованого (непрямого) впливу звичайно складніше, ніж безпосереднього
впливу. Наслідки його дії на підприємство значно важче спрогнозувати як через
невизначеність, притаманну багатьом факторам, так і через брак достовірної
інформації.
В поточній діяльності на перший план звичайно виходять фактори середовища
безпосереднього впливу, до яких належать постачальники, споживачі, конкуренти.
Саме конкретні умови, у яких опинилося підприємство, принципово впливають на
визначення стратегії.
Стратегічне управління визначається як комплекс конкретних дій, що забезпечують
швидке реагування підприємства на зміну зовнішньої кон’юнктури, яке може
визвати необхідність стратегічного маневру, перегляд цілей та корегування
загального напрямку розвитку.
Відсутність макроекономічних та галузевих орієнтирів, моральний та фізичний
знос виробничих фондів та багато інших причин призвели до того, що більшість
підприємств легкої промисловості виявили антиеволюційний характер. Між тим,
довгостроковий успіх може забезпечити підприємствам тільки ініціативне
господарювання у ринковому середовищі. Це повинно стати основною задачею
адаптації підприємств до мінливих умов зовнішнього конкурентного середовища.
Не дивлячись на формальне надання підприємствам повної господарської
самостійності, у них відсутнє прагнення до стратегічного бачення своєї
діяльності. Хоча потреби у стратегічному розвитку завжди перевищують наявні
ресурси, орієнтація деяких підприємств виключно на виживання забезпечила успіх
лише у короткостроковому аспекті та нездатність до самостійного пошуку своєї
ніші у ринковому оточенні. Захисні заходи в стратегії підприємств у
довгостроковому вимірі пересилювали наступальні заходи, тому стагнація розвитку
в умовах підвищеної конкуренції призвела до втрати конкурентоспроможності та
позицій на ринку. Значні зміни, як у зовнішньому, так і у внутрішньому
середовищі підприємства потребують зміни стратегічного курсу.
Особливістю стратегії підприємств легкої промисловості України, які діють в
умовах внутрішньогалузевої конкуренції, є вплив таких груп факторів, як:
наявність потенційних учасників, які бажають увійти в галузь; покупці продукції
виробників цієї галузі; наявність продукції, яка може замінити існуючу галузеву
продукцію; постачальники сировини для підприємств цієї галузі.
Деякі сучасні автори-науковці багато уваги приділяють як питанням теорії
стратегії підприємств, так і детальному обґрунтуванню сутності стратегічного
планування, методів та інструментів формування стратегії розвитку підприємств
окремих галузей народного господарства України [69, 130, 133].
Необхідною інформаційною базою, яка дозволяє найбільш ефективним шляхом
провести процес реструктуризації в аспекті адаптивного управління взуттєвих
підприємств є експрес-діагностика галузі. Для цього всі фактори, що
розглядаються, необхідно віднести до позитивно чи негативно діючих. У процесі
проведення зовнішнього економічного аналізу необхідно проаналізувати галузеву
ситуацію.
Взуттєве виробництво є однією з найважливіших підгалузей легкої промисловості
України. В умовах соціальної переорієнтації економіки цій галузі належить
провідна роль у піднесенні життєвого рівня населення. Взуттєве виробництво –
традиційна галузь легкої промисловості України, відома з давніх часів, яка від
ремісничих промислів напівнатурального господарства розвинулася до потужних
заводів та фабрик при товарному виробництві. Технологічний цикл виготовлення
взуття передбачає використання матеріалів, виготовлених з продукції сільського
господарства, хімічної та легкої промисловості, машинобудування а також інших
сфер господарської діяльності.
Ринок взуття України можна визначити як ринок монополістичної конкуренції,
такий, що характеризується великою кількістю виробників і продавців, кожен з
яких не володіє достатньою ринковою владою щоб здійснювати контроль за ціною.
На внутрішньому ринку представлені як вітчизняні продуценти, так і іноземні
фірми. Підгалузь виробляє продукцію, що належить до групи «Б» (предмети
споживання), представлену товарами першої необхідності. Вступ на ринок є
вільним. Суперництво між виробниками відбувається не лише на основі цінової, а
й нецінової конкуренції. Багато підприємств (особливо спільних та з іноземним
капіталом) роблять акцент на торгові марки, зазначенні походження товару як
засобах переконання споживачів у пріоритетності вибору саме цієї продукції.
Взуттєва промисловість є досить чутливою до зовнішніх чинників. У зв’язку з цим
виробники мають постійно відслідковувати та враховувати у своїй діяльності
зміну таких факторів, як уподобання та вимоги споживача щодо якості та
комфорту, моди, екологічності. Беручи до уваги значну експортну спрямованість
галузі та необхідність закупівлі сировини, матеріалів, обладнання за кордоном,
великий вплив на діяльність мають зміни валютних курсів, митне законодавство,
укладання або розірвання міжнародних угод тощо.
На сучасному етапі еволюції світового господарства неможливо досліджувати
певний вид діяльності лише в межах національної економіки. Тому важливим є
виділення основних світових тенденцій у взуттєвому виробництві.
По-перше, необхідно відзначити постійне зростання обсягів виробництва. Так, за
даними ліги українських підприємств-виробників взуття, шкіргалантереї, хутрових
виробів та шкіряних товарів "Укршкірвзуттяп
- Київ+380960830922