РОЗДІЛ 2
Матеріали і методи дослідження
Загальноклінічні дослідження
При встановленні діагнозу „парапсоріаз” хворі піддавалися різнобічному
обстеженню, яке починалося із застосування клінічних і загальноприйнятих
лабораторних методів.
Під час первинного консультування оглядали шкіру та видимі слизові оболонки,
виявляли характерні для парапсоріазів клінічні феномени, збирали скарги хворих,
аналізували анамнез життя та хвороби.
Всім пацієнтам призначалися загальні аналізи крові та сечі, серологічне
дослідження крові на сифіліс (МР), бактеріологічне дослідження лусочок з вогнищ
ураження, визначення концентрації цукру в крові, дослідження функціонального
стану печінки. Проводили ультразвукове дослідження печінки, підшлункової
залози, нирок, органів малого тазу.
При оцінці результатів загального аналізу крові дотримувались загальноприйнятих
показників, враховуючи міжнародну систему одиниць. За норму для дорослих брали
наступні показники: кількість еритроцитів — чоловіки: 4,5-5,1 Ч 109/л, жінки:
3,5-4,5 Ч 109/л; лейкоцитів — 4,5-9,0 Ч 109/л; тромбоцитів 180-350 Ч 109/л;
рівень гемоглобіну — чоловіки: 132-164 г/л, жінки: 120-140 г/л; ШОЕ — чоловіки:
1-10 мм/год, жінки: 2-15 мм/год; лейкоцитарна формула: базофільні гранулоцити —
0,5-1%, еозинофільні гранулоцити — 2-4%, сегментоядерні нейтрофільні
гранулоцити — 53-62%, лімфоцити — 21-35%, моноцити — 5-10% [25, 69, 72].
Функціональний стан печінки, її участь в білковому обміні вивчались якісним і
кількісним методами: вміст загального білку в сироватці крові визначався
біуретовим способом (за норму вважали 65-85 г/л), дослідження якостей білків
сироватки крові проводилось за допомогою сулемо-фуксинової реакції Таката-Ара
(за норму вважалась негативна реакція за Штаубом-Йєцлером), проб Вельтмана
(норма — 0,4-0,5 мг) і тимолової (норма — 5,6-6,5 мг). Вміст цукру в
периферичній крові натще визначали за ортотолуїдиновим методом Гультмана
(3,33-5,55 ммоль/л) [71].
Призначали консультації суміжних спеціалістів: отоларинголога,
гастроентеролога, нефролога.
Морфологічне дослідження біоптатів шкіри хворих на парапсоріази
Для вирішення поставлених задач були проведені такі морфологічні дослідження:
патоморфологічне на світлооптичному та ультраструктурному рівнях,
гістохімічне.
Проведено порівняльне морфологічне дослідження уражених ділянок шкіри 18 хворих
на світловому та ультрамікроскопічному рівнях. Для контролю використано ділянки
дерми людей відповідного віку без ознак ураження шкіри, отримані під час
операцій ампутації за ургентними показаннями.
Для вилучення біопсійного матеріалу використовували одноразові пункційні
біоптатори діаметром 4 мм. Знеболювання проводили із застосуванням 1 % розчину
ксилокаїну, який вводили за допомогою одноразового шприца BogMaх об’ємом 1 мл
та голки Labela № 27G на відстані 10-12 мм від місця взяття матеріалу.
Пункційну біопсію виконували в ділянках свіжих елементів висипки. Перед
введенням біоптатора натягували шкіру так, щоб її складки розміщувались
перпендикулярно лінії натягу, а біоптатор вдавлювали в тканину циркулярними
рухами на повну глибину. Після видалення біоптатора біопсійний матеріал
відсікали на рівні гіподерми простерилізованим лезом, а на ділянці шкіри
застосовували гемостаз, обробляли антисептиком і накладали стискуючу пов’язку,
перев’язування проводили через 24, 48 та 72 години.
Біопсійний матеріал відразу ж після взяття переносили на парафінову дощечку, де
його лезом у сагітальному напрямку ділили навпіл. Одну частину переносили у
пробірку з 5 мл 10 % нейтрального формаліну для фіксації і подальшого
фарбування і приготування препарату для світлової мікроскопії [20].
Патоморфологічне вивчення біоптатів шкіри проводили із застосуванням
забарвлення гематоксиліном і еозином та за Ван Гізоном.
Матеріал фіксували в 10 % нейтральному формаліні, проводили через батарею
спиртів висхідної концентрації (70°, 80°, 96°І, 96°ІІ, 96°ІІІ та 100°),
спирт-хлороформ, хлороформ, хлороформ-парафін (t — 37°С), парафін (t — 37°C),
парафін (t — 55°C) і заливали в воск-парафін. Серійні зрізи товщиною 7 мкм
вивчали на мікроскопі МБИ-15.
Для вивчення основних закономірностей процесів оксидоредукції біоптати
заморожували в рідкому азоті; на серійних кріостатних зрізах шкіри товщиною 10
мкм проводили гістохімічне дослідження активності таких ферментів:
сукцинатдегідрогенази (СДГ) за Махласом і співавт.; малатдегідрогенази (МДГ),
лактатдегідрогенази (ЛДГ), цитоплазматичної б-гліцерофосфат дегідрогенази (ц.
б-гліцерофосфат ДГ), глюкозо-6-фосфат дегідрогенази (глюкозо-6-фосфат ДГ) — за
Гесс, Скарпеллі та Пірс; НАД-Н дегідрогенази (НАД-Н ДГ) і НАДФ-Н дегідрогенази
(НАДФ-Н ДГ) — за Фарбером. Гістохімічні методи проводились згідно стандартних
методик керівництва Е. Пірс [92].
Іншу частину біопсійного матеріалу безпосередньо на парафіновій дощечці
занурювали в краплину 2 % розчину чотирьохокису осмію, відсікали гіподерму, а
ділянку дерми з епідермісом подрібнювали і переносили до пробірки з 2 мл 2 %
розчину чотирьохокису осмію з притертим корком, де матеріал витримували 2
години при t=4°C для фіксації. Об’єкти зневоднювали у висхідних концентраціях
етанолу та заливали в суміш етанолу з аралдитом за загальноприйнятою схемою.
Ультратонкі зрізи отримували за допомогою ультратома LKB і Reichert,
контрастували їх 2 % розчином ураніл ацетату протягом 15 хвилин і цитратом
свинцю протягом 15 хвилин, а далі вивчали за допомогою електронного мікроскопа
ЕМ-125К [47].
Раньові поверхні у місці пункційної біопсії обробляли антисептиком,
гемостатиком, накладали стискуючу пов’язку. Пер
- Київ+380960830922