РОЗДІЛ 2
ЗАКОННЕ РЕГУЛЮВАННЯ МАЙНОВИХ ВІДНОСИН ПОДРУЖЖЯ
2.1. Системи законного регулювання майнових
відносин подружжя
Сучасні системи правового регулювання майнових відносин подружжя є результатом
тривалого історичного розвитку права деяких країн. Протягом сторіч створювалися
і вигострювалися різного роду юридичні механізми, покликані у своїй сукупності
найбільш оптимальним чином впливати на поведінку подружжя в сімейній сфері.
Кожна правова система розробляла власні правові засоби, які у цілому
відповідали правовим традиціям і загальним соціальним правилам, що склалися в
тому чи іншому суспільстві. Аналіз систем правового регулювання майнових
відносин подружжя, проведений у ретроспективі, дає можливість знайти їхні
корені, джерела і простежити загальні закономірності розвитку.
Зародження сучасних систем правового регулювання майнових відносин подружжя
відзначають, починаючи вже з 13 ст. [183]. До цього сімейні відносини народів
Західної Європи регулювалися глибоко укоріненими племінними, сільськими і
феодальними звичаями. «Лише деякі взаємні зобов'язання подружжя мали правовий
характер» [13, с. 219]. Правовому регулюванню були піддані деякі сторони
спільного життя, зокрема пов'язані зі спадкуванням. Поступово основні,
визначальні сторони подружніх відносин стали підпадати під правову
регламентацію.
Поступово, у міру нагромадження досвіду регулювання майнових відносин у родині,
у країнах Європи сформувалися самостійні комплекси взаємопов’язаних правових
засобів, які одержали назву систем правового регулювання майнових відносин
подружжя, або правових режимів.
У країнах загального й континентального права внаслідок цього склалися два
основні види правових систем майна подружжя (правових режимів):
а) система роздільності майна;
б) система спільності майна
Система роздільності майна презентована правилами, відповідно до яких майно,
набуте в шлюбі, не змішується, а закріплюється за кожним з подружжя окремо,
незалежно від часу і способів його придбання. В первісному вигляді режим
роздільності полягав в тому, що вся маса рухомого майна, яке належало жінці до
заміжжя, з моменту укладення шлюбу переходила у власність її чоловіка.
Формальне право власності на нерухоме майно належало дружині, однак чоловік мав
право володіння, управління, а також міг одержувати доходи від цього майна. В
такий спосіб у докапіталістичному суспільстві забезпечувалося збереження
найбільш важливого для того часу виду майна – нерухомого – за одним родом [188,
с. 26]. Своєрідність такого режиму дала змогу континентальним юристам говорити
про те, що в англійському праві режим подружнього майна взагалі був відсутній,
оскільки чоловік і дружина розглядалися як єдина особа [201, с. 97].
Крім управління майном дружини, чоловік в англійському праві ніс обов'язок по
її утримуванню. Важливо відзначити, що цей обов'язок багато в чому залежав від
виконання дружиною своїх шлюбно-сімейних функцій і наявності спільності
подружнього життя. Доти, доки дружина жила зі своїм чоловіком, не порушуючи
«консорціуму» [37, с. 523; 190, с. 95], вона мала право на одержання від нього
утримання, і, навпаки, як тільки вона припиняла спільне життя з ним чи вчиняла
який-небудь шлюбний проступок (без виправдовуючи обставин), з чоловіка
автоматично знімався обов'язок жити зі своєю дружиною і надавати їй утримання
[231, с. 382].
Система спільності в першу чергу презентована законодавством Франції,
Швейцарії, восьми штатів США, а також сприйнята Іспанією і Італією [38, с.
502-504]. У Франції ще до XIX ст. склався режим спільності рухомого і
придбаного майна, що діяв у північних провінціях країни [188, с. 27]. Система
спільності передбачає об'єднання майна подружжя, набутого в шлюбі (доходів від
майна, професійної діяльності), в єдину масу і встановлення щодо нього права
спільної власності.
Хоча до початку XIX ст. системи регулювання майнових відносин подружжя в
країнах загального й континентального права значно розрізнялися, вони були
схожі в декількох основних моментах:
1) правом регламентувалися майнові відносини подружжя в основному у разі
припинення шлюбних відносин, тобто в так званих кризових ситуаціях, таких як
смерть, розлучення, сепарація (фактичне припинення подружніх відносин) і т.ін.
2) чоловік був наділений правом управління всім майном сім’ї, включаючи
роздільне майно дружини. Шляхом зосередження всієї маси подружнього майна під
контролем чоловіка і надання йому права на доходи від цього майна
забезпечувалася фінансова основа тієї підприємницької діяльності, яку він
здійснював.
3) досліджувані правові системи на той час уже містили розроблені в тому чи
іншому ступені механізми захисту майнових інтересів жінки на той випадок, якщо,
вступаючи в шлюб, вона мала власне майно, і чоловік управляв би майном сім’ї
несумлінно. Ці механізми виникли, щоб забезпечити збереження права власності на
землю й іншу нерухомість за тим родом, який ними володів спочатку до укладення
жінкою шлюбу.
Всі позначені правові установлення в сфері регулювання майнових відносин
подружжя відповідали як потребам зростаючого підприємницького класу, так і
інтересам аристократії й у цілому відображали притаманні тому періоду різко
патріархальні погляди на сім’ю. На цьому етапі центральною проблемою
законодавчого регулювання стає проблема розлучення, яке завжди було пов'язане
із серйозними економічними наслідками. Встановлюється жорстко обмежений перелік
правових підстав для розлучення. Деякі автори розглядають заборону свободи
розлучення як засіб захисту майнових інтересів жінок і дітей, що були вкрай
уразливими, а також як спробу законодавця штуч
- Київ+380960830922