РОЗДІЛ 2
ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВИХ ПРОЦЕДУР В МЕНЕДЖМЕНТІ КОРПОРАЦІЙ
2.1. Формування моделей фінансового менеджменту в корпораціях
Аналіз стану фінансового менеджменту й фінансових факторів управління
корпорацією в цілому неможливий без урахування досвіду систем фінансового
менеджменту та взаємин між акціонерами у провідних країнах світу. Створення
акціонерних товариств – традиційний шлях залучення капіталу корпораціями
Великобританії і Сполучених Штатів Америки. Саме завдяки цьому в США утворився
найбільший у світі ринок акцій, а Лондонська біржа є третьої у світі після
Нью-Йорка і Токіо. Переваги акціонерного фінансування ринку цінних паперів і
розвиненість системи фінансового менеджменту є певним чином взаємозалежними. У
США сформований найбільший ринок акцій, тут також найбільш розвинена система
голосування за дорученням і спостерігається небувала активність
інституціональних інвесторів. Збільшення числа інституціональних інвесторів
призвело до посилення їх впливу в економіці та до введення законодавчих змін,
які сприяли їх активізації як учасників корпоративних відносин.
У США акціонерні товариства реєструються і засновуються в конкретному штаті,
закони якого і формують основу законодавчої бази стосовно прав і обов'язків
корпорації. Порівняно з іншими країнами, у США запроваджені тверді правила
відкритості інформації про діяльність акціонерного товариства (додаток В), діє
чітко відрегульована система відносин між акціонерами. Це закономірно з огляду
на розміри і значення фондового ринку в економіці країни та на міжнародній
арені.
У Сполучених Штатах і Великобританії простежується тенденція зростання числа
інституціональних акціонерів порівняно з індивідуальними. Тенденція
розпорошеності акцій, яку передбачали прихильники теорії "народного
капіталізму", у даний час гальмується великим капіталом, який через
інституціональне інвестування відсторонює від процесу управління дрібних
акціонерів.
Для японської моделі характерний високий відсоток афілійованих банків у складі
акціонерів; банки і підприємства тісно взаємодіють мають міцні зв'язки;
законодавство, громадська думка і промислові структури підтримують кейрецу, –
групи компаній, що мають спільне володіння й управління; відсоток
неафілійованих акціонерів порівняно низький, що пов'язано з певними
складностями – щодо їх участі.
В Японії, за безумовної важливості акціонерного фінансування корпорацій,
характерний склад власників є серйозною перепоною для впливу акціонерів на
справи корпорації. Разом з тим присутність навіть невеликої кількості
акціонерів з інших країн могло б зробити корпорацію більш зручною для іноземних
акціонерів. На відміну від англо-американської моделі, незалежні
(неафілійовані) японські акціонери фактично не мають можливості впливати на
справи корпорації, тому незалежних директорів в японській корпорації мало.
Японській системі корпорацій властиві принципово інші форми управління.
Більшість аспектів фінансового менеджменту, переваги володіння акціями
підмінюються специфічними особливостями трудових і соціально-психологічних
стосунків у японських корпораціях. Психологія власника акції як хазяїна,
власника малої частки підприємства, не типова для японського працівника –
рядового акціонера (інвестора). Його мотивація на якісну працю спрямована
більше на усвідомлення себе в групі членом родини, одним із працівників
корпорації.
Вивчення японського досвіду управління є першочерговим завданням для глибокого
розуміння проблеми, оскільки високі показники ефективності праці японських
працівників багато в чому пов'язані зі створенням у фірмах стабільних, творчих
колективів. Орієнтація на групу, на колектив здавна традиційно була найвищою
цінністю в японському суспільстві. Автори концепцій "японського типу
управління" розглядали корпорацію як логічне продовження ідеальної
конфуціанської сім`ї, побудованої на п`яти принципах: шанобливе ставлення дітей
до батьків, вірність, покора, доброта, відданість своєму господарю, або ж
вбачали в корпорації відродження відносин сільської громади з елементами
сільської праці: працювати довгий день за маленьку платню. Як правило, у
концепції "японського типу управління" авторами наукових досліджень
розглядалися відносини між працівниками всередині фірми, корпорацією і її
працівниками, корпорацією й акціонерами, між фірмами, між фірмою і державою,
між фірмою і суспільством. У даному дослідженні аналізуються відносини між
працівниками всередині фірми та між корпорацією і її працівниками.
Концепція управління японською фірмою передбачає наявність трьох елементів:
керівного принципу; беззаперечного виконання наказів, без якого реалізація
цього принципу неможлива; строгої субординації, необхідної для того, щоб накази
беззастережно виконувалися. Можна виділити такі основні риси японського "типу
управління": довічний найом робітників та службовців у великих компаніях;
принцип "старшинства", який забезпечується підвищенням заробітної плати
залежно, насамперед, від стажу роботи, а також від рівня кваліфікації та
активності праці; підготовка кадрів, що передбачає обов'язкове підвищення
кваліфікації працівників і забезпечує їм посадове просування; взаємодія між
підрозділами; система горизонтальної координації, що складається з розгалуженої
мережі спеціальних органів; особлива роль штабних органів, які визначають
політику фірми в цілому; процедура прийняття рішень, яка відзначається, з
одного боку, тривалою і всебічною їх підготовкою всіма підрозділами компанії,
п
- Київ+380960830922