РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Характер ґрунтових та рослинних умов дослідної території
У ґрунтовому покриві ЗВ провідну роль відіграють дерново-підзолисті ґрунти, які
займають 36,4 % її площі [125]. Їх утворенню сприяє безкарбонатність
материнських порід, кліматичні особливості та перевага лісів у рослинному
покриві. Серед дерново-підзолистих ґрунтів найбільш розповсюджені
дерново-слабопідзолисті та дерново-середньо підзолисті. Перші добре розвинуті,
головним чином на річкових терасах, хоча також зустрічаються й на зандрових
рівнинах. Ґрунтоутворюючими породами слабопідзолистих ґрунтів є алювіальні та
флювіогляціальні відклади піщаного та зв’язнопіщаного механічного складу. Маючи
велику водопроникну здатність, вони швидко пропускають атмосферні опади, які
вимивають поживні речовини, характеризуються низькою родючістю та зайняті, в
основному, сосновими лісами.
Дерново-середньопідзолисті ґрунти займають близько 12,7 % території ЗВ,
переважно вододіли, які складені супіщаними льодовиковими та
водно-льодовиковими відкладами. Ці ґрунти слабо структурні, суцільних масивів
не утворюють, мають кращі водно-фізичні властивості та вищу родючість, ніж
слабопідзолисті.
Дерново-підзолисті глейові ґрунти зустрічаються на території ЗВ там, де рівень
ґрунтових вод підходить близько до поверхні. Вони в основному зайняті луками,
місцями на цих ґрунтах накопичується торф’янистий горизонт, що сприяє їхньому
заболочуванні (близько 10,0 %).
Болотні ґрунти займають 9,6 % у межах ЗВ (рис.2.1). Вони приурочені, головним
чином, до сучасних та реліктових річкових долин, улоговин, а також до
водороздільних знижень [126].
Рис. 2.1. Картосхема ґрунтових умов Чорнобильської зони відчуження
Рослинний покрив ЗВ утворюють ліси (45 %), луки (10 %), болота (5 - 7 %) і
перелоги на місці сільгоспугідь та невеликих населених пунктів (38 - 40%).
Відповідно ліси поділяються на соснові (до 40 %), дубово-соснові (35 %), дубові
та грабово-дубові (до 20 %), а також вільхові та вторинні дрібнолистяні ліси.
При цьому значну площу соснових лісів складають культури, які створювалися
переважно в повоєнні роки. У свою чергу луки поділяються на суходільні, низинні
та заплавні. Серед боліт переважають низинні (трав’яні, трав’яно-мохові,
чагарникові та лісові), але зустрічаються й перехідні (сфагнові). За оцінками
[127], ландшафтні ареали з болотними органогенними ґрунтами складають до 22,5 %
території ЗВ. Ще близько 15 % цієї території мають оглеєні ґрунти, які
характеризуються відносно високим (0,3 - 0,5 м) рівнем ґрунтових вод. Взагалі
територія ЗВ характеризується значною різноманітністю типів надмірно зволожених
земель, що розрізняються за місцем розташування, рельєфом, ґрунтами та
первинним рослинним покривом. Вони розташовані переважно у так званих депресіях
рельєфу і характеризуються ґрунтами органогенними або мінеральними з порівняно
високим для Полісся вмістом гумусу. Отже, перезволожені землі у структурі
ландшафтів ЗВ відіграють роль ареалів, де відбувається акумуляція основних
потоків горизонтального переносу радіонуклідів.
Склад рослинного покриву перелогів розрізняється зараз лише залежно від якості
ґрунтів. На дуже бідних піщаних пагорбах формується розріджений ксероморфний
травостій. На досить багатих ґрунтах формується угруповання з майже лучним
травостоєм. Необхідно відзначити, що розвиток кожного типу рослинності
проходить під впливом припинення господарської діяльності [128, 129].
2.2. Методика проведення фітоценотичних досліджень
Для вирішення поставлених завдань було закладено сітку стаціонарних
пробовідбірних площадок (СПП), які охопили основні типи лук та перелогів ЗВ.
Розташування СПП виконували з урахуванням геологічних та ландшафтних умов
території (рис. 2.2). При цьому основними класифікаційними ознаками, за якими
виконували відбори зразків ґрунту та рослинності, були тип і підтип ґрунту,
рельєф місцевості, метеорологічні дані.
Стаціонарні дослідження проводились протягом вегетаційних сезонів 1996 та 1999
рр. Протягом досліджень було закладено 33 СПП розміром 0,25 га, що охоплювали
одноманітну за видовим складом рослинність даного екотопу (луки чи перелогу).
Опис кожної СПП наведено в додатку В.
Біологічну продуктивність та динаміку органічної маси в лучних та перелогових
товариствах вивчали відповідно до “Программы и методики биогеоценологических
исследований” та за допомогою загальних положень “Методических указаний к
изучению динамики и биологического круговорота в фитоценозах” [130, 131].
Рис. 2.2. Картосхема розміщення стаціонарних пробовідбірних площадок на
території ЗВ
Характеристику ґрунтових умов виконано на основі польових досліджень, які
включали виконання ґрунтових розрізів глибиною до 1,5 м, опису морфологічного
профілю, відбору ґрунтових зразків. Опис ґрунтового профілю виконувався за
схемою: рельєф, поверхня ґрунту; наявність, інтенсивність та глибина іржавих
плям; ґрунтоутворююча та підстилаюча породи; польове визначення ґрунту,
генетичних горизонтів та глибини їх залягання.
Основними методологічними критеріями при проведенні досліджень було
забезпечення репрезентативності та достовірності пробовідбору й вимірів, що
виражається у відборі спряжених ґрунтових та рослинних проб у кількостях,
достатніх для достовірних вимірів [132, 133].
Надземну фітомасу визначали зрізанням надземної біомаси з облікових ділянок
(площею 250 м2). Для визначення врожаю з точністю ± 20 % звичайно достатньо
трьох ділянок по 1 м2 або двох ділянок по 4 м2. Надземну фітомасу, для
визначення абсолютної продуктивності, зрізали на рівні ґрунту. При вивченні
динаміки наростан
- Київ+380960830922