РОЗДІЛ 2
СТАН, ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЗЕРНОПРОДУКТОВОГО
ПІДКОМПЛЕКСУ
2.1. Розвиток зернового господарства України в контексті світового виробництва
зерна
Більшість країн світу розглядають стан зернового господарства як одну з
важливих політичних і соціально-економічних складових розвитку економіки та
гарантування державної безпеки. Водночас кожній країні притаманні як загальні
риси, так і специфічні особливості щодо формування й розвитку свого власного
зернопродуктового підкомплексу. В останні роки особливого значення щодо
спеціалізації виробництва зернових культур у різних регіонах світу набули такі
фактори, як зміни смаків споживачів та необхідність у задоволенні потреб
міжнародного ринку продовольства, що призвело до перегляду структури посівних
площ під зерновими майже в усіх країнах світу і зміни у величині урожайності
окремих культур через генетичні досягнення та впровадження новітніх технологій.
Однак конкуренція на зерновому ринку постійно зростає, що змушує
товаровиробників скорочувати обсяги його виробництва та експорту зерна. Це
пов’язано, насамперед, із збільшенням кількості країн, які завдяки впровадженню
новітніх технологій та виділенню великих сум коштів на субсидування власного
виробництва зерна та його експорт змогли зменшити свою залежність від імпорту
зернопродукції.
Таким чином, лише за умови детального вивчення світового досвіду формування та
функціонування національних зернопродуктових підкомплексів АПК різних країн
світу можливо скоординувати основні напрями та розробити заходи щодо
організації більш ефективної діяльності зернопродуктового підкомплексу АПК
України. Слід враховувати й те, що доцільно проаналізувати особливості розвитку
зернопродуктових підкомплексів зарубіжних країн, які мають кращі економічні
досягнення в розвитку
виробництва, переробки, заготівлі та реалізації зерна.
Як свідчать дослідження, що стратегія розвитку зернового господарства в
розвинених країнах Європи, США і Канади формувалася протягом багатьох
десятиліть. Для забезпечення стабільного функціонування зернового господарства
країни світу приділяли значну увагу вдосконаленню відповідної правової бази та
економічній підтримці зернової галузі. Виявлено, що в провідних країнах світу з
виробництва зерна створено максимально сприятливі умови для розвитку зернового
господарства, підтримання високого рівня рентабельності його виробництва.
Причому, державна підтримка зернового виробництва, як правило, здійснюється на
основі бюджетного фінансування саме товаровиробників зерна.
Україна має сприятливі грунтово–кліматичні умови для вирощування практично всіх
видів зернових культур. У першій половині 90-х років на Україну припадало
1,7–2,3% світового виробництва зернових і зернобобових культур, а в 1990 р. ця
частка досягла 2,5%. За виробництвом зерна на душу населення Україна на початку
минулого століття серед 24 розвинених країн світу посідала 8-е, а наприкінці
століття - 9 місце.
Кризова ситуація в сільському господарстві та інших галузях агропромислового
виробництва України відчутно позначилась на зерновому господарстві, що призвело
до різкого зниження урожайності зернових культур, скорочення валових зборів
зерна, погіршення його якості та втрати зовнішнього ринку. Останні роки в
сільському господарстві України були періодом становлення нових господарських
відносин та створення економічних передумов для розвитку ринково орієнтованого
зернового господарства.
Проте, незважаючи на складний економічний стан, за показником виробництва зерна
на душу населення Україна суттєво випереджає середньосвітові показники. Так, у
1990 р., в особливо сприятливому для вирощування зернових культур, їх
виробництво в країні з розрахунку на одну особу досягло 983 кг, водночас в
середньосвітовий показник дорівнював 382,4 кг, що відповідно на 157,5%, або
600,6 кг, менше.
Слід зауважити, що низькі рівні урожайності зернових у сільськогосподарських
підприємствах України протягом 1995-2004 рр. (18-22 ц/га) при високих у наших
конкурентів — країнах ЄС (70-90 ц/га) вказують на значний резерв підвищення
продуктивності, а відповідно й дохідності зернового господарства держави.
Потребує невідкладного вирішення завдання нарощування обсягів валового збору
зернових за рахунок зростання врожайності культур, оскільки практично всі
придатні землі для вирощування зернових культур в країні вже використовуються.
Тенденцію зміни урожайності зернових та зернобобових культур в Україні
ілюструють дані рис. 2.1.
Рис. 2.1. Динаміка урожайності зернових і зернобобових культур
Як свідчать наведені дані в Україні у 2004 році порівняно з 1990 р. урожайність
зернових і зернобобових культур зменшилась на 19,4%, або 6,8 ц/га, а
середньосвітовий показник, навпаки, зріс на 19,3%, або 5 ц/га.
В особливо сприятливому за погодними умовами 1990 році урожайність зернових і
зернобобових культур в державі перевищила середньосвітову на 35,5%, або 9,2 ц /
га (додаток А). Ці дані свідчать про потенційні можливості до
нарощування врожайності зернових і зернобобових культур в Україні.
Проте, на відміну від більшості держав світу в Україні протягом 1990 – 2000 рр.
спостерігалася чітка тенденція до зменшення рівня врожайності зернових і
зернобобових культур. Ці зміни пов’язані з кризовим станом, який виник при
переході від адміністративно–командної системи господарювання до ринкової
економіки, що безпосередньо вплинуло на розвиток зернового виробництва. Через
нестабільний фінансовий стан і обмеженість оборотних коштів більшість
сільськогосподарських товаровиробників були змушені значно скоротити обсяги
внесення мінеральних та органічних
- Київ+380960830922