РОЗДІЛ 2
ТРУДОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНИ І ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ
НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ
2.1. Демографічний вимір трудового потенціалу України
В усі часи економісти незалежно від їх наукових і політичних орієнтацій,
особливе значення в розвитку економіки надавали населенню, найважливіша функція
якого полягає у відтворенні трудового потенціалу, без якого економіка
неможлива. У зв’язку з цим в центрі уваги, передусім, поставлено розвиток
населення з погляду його трудоресурсної продуктивності, тобто народження
працездатних поколінь. Ідеться про демографічний вимір трудового потенціалу,
яким останній, безумовно, не вичерпується. Відтворення населення — це тільки
один із компонентів трудового потенціалу, який на кожному історичному етапі є
втіленням усієї культури нації, держави, народу, що пройшов складний шлях свого
розвитку під впливом ендогенних і екзогенних факторів.
Починаючи з 1991 року населення України скорочується. Скорочення населення
країни протягом XX століття спостерігається вже четвертий раз. Але на відміну
від попередніх періодів, коли такі втрати були обумовлені найгострішими
соціальними потрясіннями – першою світовою та громадянськими війнами,
голодомором та репресіями 30-х років, другою світовою війною, в наш час воно
було цілком очікуваним. Кризові явища періоду реформ лише прискорили реалізацію
давніх прогнозів демографів. Усі демографічні кризи відбиваються на
статево-віковій піраміді впродовж наступного століття (рис. 2.1) [54, с.118].
У верхній частині піраміди (чіткіше позначено з правої сторони, тобто на
„стороні” жінок) ще видно порожнину, яка сформувалась внаслідок зниження
народжуваності через Першу світову війну.
Рис. 2.1. Статево-вікова піраміда населення України на 1.01.2001 року
Найбільші втрати через війни припадають на їх останній рік. На верхівці
піраміди найменша кількість як чоловіків, так і жінок припадає на 1917-1918
роки народження.
Наступна найбільша порожнина утворилась у 1931-1934 рр. і пік її припадає на
1933 рік. Вона також є наслідком історичного розвитку, а її особливість полягає
у тому, що вперше демографічна криза спостерігалась у мирний час (голодомор),
її дія була недовгою, і через чотири роки знову спостерігалось зростання
чисельності населення.
Третя демографічна криза була викликана Другою світовою війною і тривала з 1942
до 1945 року. Наслідки третьої (а також частково другої) демографічної кризи
проявились наприкінці 60-х років. Зменшення народжуваності у 1965-1969 рр.
викликало утворення на піраміді ще однієї невеликої порожнини.
Таким чином, статево-віковий розподіл населення показує, що у першій половині
століття країна пережила три демографічні кризи, які загалом тривали 13 років.
Через них верхня частина піраміди “рвана” і більше схожа на ялинку, а їх
наслідки відчувались упродовж другої половини століття і відобразились на
контурі середньої частини піраміди.
Упродовж останнього десятиріччя в країні спостерігається нова демографічна
криза, створюється нова порожнина. Форма нижньої частини піраміди показує, що
старіння населення проходить прискореними темпами, і останнім часом у країні
спостерігається депопуляція - систематичне зменшення чисельності населення
країни як наслідок звуженого відтворення населення, коли наступні покоління
менш чисельні порівняно із попередніми.
Як зростання, так і скорочення кількісних параметрів трудового потенціалу
детермінують дві складові: природний та міграційний приріст.
Вплив міграційних переміщень на демографічну ситуацію реалізується через зміни
загальної чисельності населення, його структури (за віком, статтю, етнічною
приналежністю, рівнем освіти тощо), репродуктивною поведінкою (через зміну
етнічного та статево-вікового складу населення). Так, хоча сальдо обміну
населення України з іншими республіками СРСР впродовж 1959-1989 років не
перевищувало плюс-мінус 100 тисяч осіб на рік, міжреспубліканські міграції
негативно впливали на якісний склад населення. На роботу в регіони Сибіру,
Далекого Сходу, Крайньої Півночі тощо виїжджали з України молоді люди, а
поверталися переважно пенсіонери, що істотно збільшувало показник старіння
населення. Якщо за рахунок міграцій загальна чисельність населення кожного
десятиріччя змінювалась менш, ніж на 1%, то чисельність молоді 20-29 років
зменшувалась приблизно на 3%, а чисельність осіб середнього віку збільшувалась
на 2%. Внаслідок постійного відбору фахівців та їхньої концентрації в центрі
СРСР знижувався професійний та освітній потенціал України.
Протягом періоду переходу до ринкових відносин в Україні міграційні процеси
зазнали суттєвих змін. Близьке до нуля сальдо зовнішніх міграцій зберігалося в
Україні до 1990 року. В 1991-1992 роках спостерігалося різке зростання
міграційного приросту (рис. 2.2) до найбільшого за післявоєнні роки рівня –
+288,1 тис. осіб. (+5,5%), однак у наступні два роки відбувся надзвичайно
різкий спад, і з 1994 року Україна є країною, з якої емігрують.
Рис. 2.2. Динаміка міграційного приросту (зменшення) чисельності населення
України за 1991-2004 рр.
В 1994-1998 роках міграційні втрати населення становили 80-140 тис. осіб на
рік, з 1999 року вони є удвічі меншими, перш за все, через зменшення обсягів
вибуття до Росії, спричиненого війною в Чечні [40, c.45].
Загалом за 1994-2001 роки Україна, тільки за даними поточної статистики,
втратила в результаті міграційного обміну населенням з іншими державами майже
680 тис. осіб. Перепис, проведений в кінці 2001 р., показав, що в дійсності
міграційні втрати за цей період є в 1,7 рази більшими і становлять 1155,8 тис.
осіб. Оскільки серед мігрантів переважають особи молодого
- Київ+380960830922