РОЗДІЛ 2
ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ КРИЗИ КОМАНДНО-АДМІНІСТРАТИВНОЇ ЕКОНОМІКИ
2.1. Назрівання кризових явищ у політичній та економічній сферах
Історія немовби випробовує українське суспільство на міцність. Йому двічі за
останнє століття довелося витримати докорінні зміни суспільного ладу. Насильно
переформований феодально-капіталістичний устрій царської Росії в
казарменно-соціалістичний лад примусово сформував новий тип людини. Нищівний
удар по соціально-економічній сфері України був завданий Жовтневим переворотом
та наслідками Першої і Другої світових воєн. По суті, майже така ж
соціально-економічна ситуація склалася і в країнах колишнього СРСР в 90-х роках
ХХ ст. на початковому етапі формування незалежних держав, у тому числі й в
Україні. У зв’язку з крахом соціалістичної системи господарювання постала
проблема створення нового демократичного суспільства з ринковою економікою [41,
c. 3]. Спроби вирішення проблеми протягом декількох років зазнали невдачі.
Виявилося, що процеси соціально-економічної трансформації не лише довгі й
складні, але дуже болісні для суспільства.
Чинники неефективного управління соціально-економічною сферою суспільства
криються у марксистській ідеології державотворення. На початку 1918 р.
дослідник теорії й практики націоналізму Й. Масарик писав, що “інтелігенція,
переважно соціалістична, не мислила в національному ключі. Царизм династії
Романових був некультурним і брутальним – царизм російських мас і
революціонерів був ще гіршим: вони позбулися царя, але не позбулися царизму”
[13, c. 410]. Суспільна свідомість перебувала під впливом соціалізму
(народницького чи марксистського) або ж взагалі залишалася аполітичною,
“ідеальним суспільством для революційного марксизму є таке, що “затрималося” з
адекватною реакцією на індустріалізацію” [13, c. 412]. Росія ж затрималася не
тільки економічно і соціально, але й політично, що стало причиною утвердження
ленінського революційного марксизму.
Однією з визначальних характеристик економічної системи СРСР, а відповідно й
України, була командно-адміністративна економіка. Це було наслідком існування
суспільства закритого типу. Радянську Росію, СРСР називали оновленою імперією.
Український економіст в діаспорі І.-С. Коропецький доводить, що СРСР був
країною імперського типу, а там, де є “будь-які відносини значної переваги або
контролю політичного чи економічного, прямого чи непрямого – однієї держави над
іншою, там існує імперіалізм”. При цьому між державами, де існують імперські
відносини, національний доход передається від слабшої країни до сильнішої через
погрозу застосування сили [33, c. 48]. Саме таким чином проходило формування
бюджету СРСР. Наслідком існування командно-адміністративної економіки було
формування закритого суспільства. Останнє – це суспільство, в основі якого були
не проблеми буття людини як найбільшої цінності, а організоване пригнічення її
життєвості, знеособлення особистості. Закрите суспільство в найбільш загальному
розумінні – це монополізація влади в одних руках, монопартійність політичної
системи, контроль партійно-державною елітою економічної сфери, тотальна
централізація в усіх сферах соціального життя, адміністративно-командні методи
і стиль управління, придушення індивідуальної ініціативи, відторгнення засобів
виробництва від виробників, монополія на інформацію, терор каральних органів,
мілітаризація суспільства, відсутність соціальної мобільності, жорстка
структурованість і консолідованість на основі масової міфології, культ жорсткої
централізації влади, одержавлення (етатизація) усіх суспільних сфер, що
поєднується з відчуженим світом культури. На думку німецького вченого К.
Поппера, закрите суспільство – це тупикова лінія цивілізації, тоді як відкрите
суспільство спричинює подальшу еволюцію людства. Перше є продуктом такої
культурно-історичної і екзистенційної ситуації, що була відображена
командно-адміністративною моделлю державного ладу і спрямована на соціальне
підкорення й владний контроль прав і свобод людини, всього суспільного життя
загалом. “Марксизм не тільки кепський поводир у майбутнє, він також позбавляє
своїх послідовників можливості бачити те, що відбувається перед їхніми очима у
даний історичний період, інколи навіть за їхньої участі” [62, c. 152]. Проте,
як показує світовий досвід, послідовно розвиваючи соціальні інститути захисту
громадянських свобод, можна покладати надію на досягнення кращого майбутнього.
Встановлення диктатури партійно-державної бюрократії над суспільством в СРСР
здійснювалося шляхом знищення усіх соціальних зв’язків і соціальних груп, що не
були ланками державної управлінської ієрархії. Пропаговані принципи свободи й
соціальної рівності були перетворені в Росії і окупованих нею територіях у
реальний казармений соціалізм. Ідея соціалізму перетворилася на засіб
пригнічення особистості та індивідуального інтересу. Реальний соціалізм
виявився у суперечливому поєднанні декларативних гасел і неможливості їх
практичного втілення. Отже, розвиток суспільства відбувався шляхом політичного
і соціально-економічного насильства, що визначалося керівництвом КПРС як
“соціалістичний вибір народу”. Невдачі стратегії КПРС були обумовлені
практичною абсолютизацією колективізму та невизнанням й недооцінкою ролі
особистості в суспільно-економічних перетвореннях.
Від початку існування соціальних спільнот у людині суперечливо поєднуються дві
основи – індивідуалізм і колективізм. Визнання переваги лише однієї з них
неминуче приводить суспільство у безвихідь, як це й сталося з Радянським
Союзом. Суспільна свідомість того часу зневажала “свавілля” окремої осо
- Київ+380960830922