Розділ 2 вміщує опис механізмів вивчення
прогнозованого вимовного акценту на основі контрастивного аналізу рідної та
іноземної мови, а також методику вивчення реального вимовного акценту із
застосуванням аудитивного аналізу.
2.1. Основні підходи та методи вивчення вимовного акценту
Міжмовна інтерференція як основний мовний системотвірний чинник ВА полягає перш
за все в тому, що в процесі вивчення та спілкування М2 мовець підсвідомо
екстраполює на неї навички фонетичного оформлення висловлень в рідній мові. Для
виявлення особливостей ВА застосовуються два основні підходи:
1) порівняльно-зіставний (компаративно-контрастивний) аналіз мов;
2) вивчення реальних відхилень у мовленні білінгва [39, с. 17; 44, c. 9; 54, с.
42-44; 97, с. 128; 106, с. 25; 122, с. 145; 220, с 52-57; 288, с. 18].
Перший підхід дозволяє вивчати теоретично можливий, або прогнозований акцент.
За допомогою другого підходу досліджується реальний акцент. Кожен з підходів
має свої переваги та недоліки. Серед переваг порівняльно-зіставного аналізу
можна назвати можливість достатньо точно прогнозувати основні риси вимовного
акценту, зумовлені відмінностями двох мов, можливість установлювати ієрархію
труднощів, виявити потенційні помилки під час оволодіння М2 на основі отриманих
теоретичних даних [32, с. 277; 44, c. 9; 58, с. 15; 185, с. 178]. До його
недоліків належать неможливість на підставі лише теоретичних даних точно
передбачити поведінку мовця в разі розбіжності певних структур та елементів в
М1 порівняно з М2. Крім того, завдяки контрастивному аналізу маємо лінгвістичну
модель акценту, яка є лише прогнозом [44, с. 10].
У лінгвістичних дослідженнях для встановлення особливостей функціонування
певної мови використовується контрастивний (зіставний) метод, який представляє
собою сукупність прийомів дослідження й опису мови шляхом її системного
порівняння з іншою мовою з метою виявлення її специфіки [65, с. 219].
Аналіз реальних відхилень в іншомовному мовленні дозволяє безпосередньо
віднайти труднощі оволодіння тим чи іншим фонетичним матеріалом, проаналізувати
частоту окремих відхилень від нормативної вимови в мовленні одного мовця чи
групи мовців, прослідкувати залежність відхилень від позамовних факторів,
дослідити й проаналізувати вплив того чи іншого відхилення на зрозумілість
мовлення, на основі чого можна встановити градацію порушень вимови. Перевагою
аналізу реальних відхилень є більша визначеність, об’єктивність та конкретність
висновків [99, с. 58]. Недоліки цього підходу охоплюють необхідність
дослідження іншомовного мовлення великої кількості мовців для отримання
об’єктивних результатів, а також відсутність досконало розробленої методики
проведення дослідження. Крім того, відхилення від вимовної норми можуть бути
викликані низкою причин і ці чинники „важко виділити в „чистому” вигляді” [99,
с. 58]. Необхідно відокремлювати також типові помилки від випадкових,
зумовлених послабленням уваги, гостроти сприйняття мовця тощо [99, с. 58]. У
зв’язку з тим, що не всі потенційні можливості інтерференції зумовлюють акцент
[15, с. 27], за допомогою аналізу реальних відхилень можна визначити
співвідношення між потенцією та реальністю у ВА представників однієї М1. Дуже
важливим для вивчення акценту є дослідження сприйняття носія мови [46, с. 131].
Аналіз спеціальної літератури [16; 105; 196; 222; 223; 237; 240; 248; 265; 272;
280; 294; 295] свідчить про ефективність проведення дослідження реальних
порушень вимовної норми в іншомовній вимові мовців.
Оптимальним способом вивчення ВА, на нашу думку, є поєднання теоретичного та
практичного підходів до його аналізу. Метою контрастивного аналізу є визначення
теоретично можливих (прогнозованих) відхилень на мовному рівні, наступним
етапом є процес практичної перевірки висунутих теоретичних припущень. У нашій
дисертаційній праці основним шляхом дослідження прогнозованого ВА визначаємо
контрастивний аналіз, а реального ВА – вивчення реальних відхилень в
англійській вимові українців.
Контрастивний аналіз (КА) – це міжмовне дослідження, що застосовується для
вивчення споріднених і неспоріднених мов. Він полягає у визначенні суб’єктивних
спільних рис, які можуть стати основою ідентифікації, та відмінностей,
ігнорування яких спричинює інтерференцію [31, с. 3]. У такому разі КА об’єднує
зіставне дослідження з елементами порівняльного. КА звичайно має за мету: 1)
проведення порівняльного дослідження певного аспекту фонетичної будови мови
[168, с. 93]; 2) прогнозування реальних відхилень у вимові та їхню
класифікацію: фонемні, фонетичні, алофонічні, дистрибуційні відхилення [168, с.
93]; 3) передбачення (а іноді й попередження) інтерференції шляхом опису
ототожнень, яких слід очікувати [148, с. 277; 185, с. 178].
Проведення КА обов’язково передбачає забезпечення трьох основних принципів:
системності, тобто контрастивне порівняння не відокремлених явищ, а мовних
систем у складній взаємодії їхніх компонентів, бінарності, тобто проведення
білінгвального опису [116, с. 24], достатньої глибини аналізу [49, с. 9] та
фонологізму, тобто „осмислення всіх фактів фонетичного ярусу мови у суворій
ієрархії згідно рівнів у всій повноті відношень одиниць та категорій кожного
рівня” [3, с. 78].
Для здійснення фонологічного КА слід обирати одну з двох моделей: таксономічну
фонологію або породжуючу фонологію [37, с. 287]. Мета таксономічного
(фонемно-алофонного) підходу – це встановлення системи фонем, комбінаторних
можливостей фонем (фонотактики) та несмислорозрізнювальних варіантів цих
одиниць [215, с. 84]. Перевагою такого підходу є встановлення двох типів
порушень у галузі вимови: 1) ті,
- Київ+380960830922