РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
Проведений комплекс клініко-морфологічних досліджень 95 випадків ХВК, з яких
хворих на ХВК – 79 випадків, людей, шо померли в результаті ускладнень ХВК – 16
випадків. Матеріалом для морфологічного дослідження були біоптати прямої кишки,
а при аутопсіях – стінка прямої кишки.
Вік хворих на ХВК коливався від 16 до 87 років. Більшість хворих (69%) була у
працездатному віці (від 17 до 60 років), жінок – 60,5%, чоловіків – 76,7%.
Середній вік хворих становив 48,41±3,8, з них у жінок 50,25±2,5, у чоловіків
46,93±2,7. Співвідношення між чоловіками та жінками 1,1:1.
Вік померлих від ускладнень ХВК коливався від 32 до 83 років, більша кількість
похилого та старечого віку – 10 (66,6%), решта зрілого віку – 6 (33,3%).
Середній вік померлих становив 61,6±4,7, у жінок – 64,0±4,3 у чоловіків –
58,4±3,8. Співвідношення між чоловіками та жінками становив 1:1,4.
В залежності від клінічного перебігу ХВК всі випадки за класифікацією М.Х.
Левітана і співавт. [112] розподілені нами на дві групи: 1 група – 62 випадки з
рецидивуючою формою перебігу ХВК; 2 група – 33 випадки з перманентною формою
перебігу ХВК (табл. 2.1). Контрольну групу (13 хво-рих) склав секційний
матеріал прямої кишки, де смерть хворих була не пов’язана з будь - яким
захворюванням ШКТ.
Тотальне ураження товстої кишки спостерігалося у 9 людей, ліво-сторонній коліт
– у 28, дистальний коліт (проктосигмоідит) – у 58 людей.
На різних етапах клінічного перебігу ХВК всім хворим проводили ендоскопічне
обстеження товстої кишки з прицільною біопсією СО прямої кишки у фазі
загострення. Під час забору матеріалу на дослідження враховували топографічну
зону ураження.
Таблиця 2.1
Загальний розподіл матеріалу за групами та методами дослідження
Групи дослідження
Методи дослідження
Гемато-ксилін і еозин
Массон-Гамперля
Грімеліус
азур-ІІ еозин
електронна
мікроскопія
А
1 група
Рецидивуюча форма (n=62)
23
26
26
37
2 група
Перманентна форма (n=33)
19
19
19
3 група
Контроль
(n=13)
10
10
10
10
Примітка: Б – біопсійний матеріал; А – аутопсійний матеріал
Зони забору матеріалу умовно поділено на виразкову, периульцинарну (до 1,5 - 2
см від краю виразки) та макроскопічно незмінені ділянки. Мікроскопічний аналіз
СО проводили за визначеними зонами. Таким чином, шляхом співставлення
морфологічних діагностичних зображень кожної зони, а також поєднаного
дослідження біопсійного та аутопсійного матеріалів, вдалось визначити загальну
картину динаміки патоморфологічних змін в стінці прямої кишки при ХВК.
Для досягнення мети і вирішення поставлених в роботі завдань, використано
гістологічні, гістохімічні, електрономікроскопічний, морфо-метричні та
статистичні методи дослідження.
Гістологічні методи дослідження прямої кишки при хронічному виразковому коліті.
Для морфологічного дослідження біоптати та стінку прямої кишки фіксували в 10%
розчині нейтрального формаліну, зневоднювали в серії спиртів наростаючої
концентрації, заливали в парафін і готували серійні зрізи товщиною 5 – 6 мкм, з
наступним забарвленням їх гематоксиліном і еозином, азур ІІ – еозином.
Дослідження проводено мікроскопом МБР–3 при різних збільшеннях (окуляр 10,
об’єктив 10-20-40). Метричні параметри СО прямої кишки калібрували на засобі
для вимірювання „Мира” (тестовий контроль) з аналізом зображень на базі
програмного забезпечення UTHSCA Image Tool for Windows.
Гістохімічні методи виявлення ендокринних клітин прямої кишки при хронічному
виразковому коліті. У хімічному відношенні інтестинальні гормони являються
олігопептидами. Вони продукуються ендокринними клітинами - окремі залозисті
клітини, які є ентерохромофільними, аргіро-фільними. Завдяки продукції ними
олігопептидних гормонів і наявності моноамінів, які акумулюються в секреторних
гранулах, всі ці клітини об’єднують в загальну систему АПУД (Amine Recursor
Uptake and Decarboxilation – поглинання і декарбоксилування амінів і їх
попередників), тому ці клітини також називають апудоцитами. Продукуючи
різноманітні фізіологічно – активні речовини клітини ДЕС мають загальні
біохімічні, цитохімічні та структурні властивості, які відрізняють їх від інших
клітин.
Для виявлення ендокринних клітин в СО прямої кишки використано класичну
методику імпрегнації азотнокислим сріблом, що дозволяє прово-дити морфометричні
дослідження для вивчення стану ендокринних клітин при патологічних процесах.
Більшість ендокринних клітин дають позитивну аргірофілію при використанні
методу Грімеліуса. Тому, за допомогою саме цього методу визначали сумарну
кількість аргірофільних клітин. Клітини, які не проявляють аргірофілію виявляли
за допомогою аргентафінної реакції Массона в модифікації Гамперля. Депарафінові
зрізи імпрегнували в розчині амонійного срібла при t 60єC до появи світло –
брунатного забарвлення.
Кількість ендокринних клітин підраховували в 100 криптах. За ступенем
наповненості секреторними гранулами серед ендокриноцитів за В.И. Талапіним
(1964) [167] виділяли чотири групи клітин: 1) клітини з поодинокими розсіяними
секреторними гранулами; 2) клітини, в яких секреторні гранули займають 1/3
об’єму клітини; 3)клітини, в яких секреторні гранули займають 2/3 об’єму
клітини; 4)клітини, повністю заповнені секреторними гранулами. Використовуючи
вказаний розподіл ендокринних клітин для характеристики сумарної завантаженості
їх секреторними гранулами, визначили грануляційний індекс (ГІ), а для вираження
середньої завантаженості гранулами однієї клітини – індекс насичення.
Грануляційний індекс визначали за формулою (