Експериментальне обгрунтування раціонального вибору сучасних та перспективних препаратів з протизапальною дією

розділ 2
ОБ`ЄКТИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
Для досягнення мети роботи було обрано 8 препаратів з протизапальною дією:
Індометацин – Метиндол, фірма «Polfa» (Польша), табл. вкр. об. 0,025 №30, серія
371085.
Диклофенак – Вольтарен, фірма «Novartis» (Швейцарія), табл. по 0,05 №20, серія
3-563441.
Піроксикам – Фелден, фірма «Pfizer» (США), табл. по 0,01 №10 від 3.06.02.
Мелоксикам – Моваліс, фірма «Boehringer Ingelheim» (Германія) табл. 7,5 мг №20,
серія 8066780.
Целекоксиб – Целебрекс, фірма «Searle» (Великобританія), капс. 0,2 №10, серія
564.170.
Амізон - Амізон, ВАТ „Фармак”, табл. по 0,25 г №10, серія 211100.
Рексод - отримана в ВАТ «РЕСБИО» з культури штаму дріжджів-продуцентів
Saccaharomyces cerevisiae Y2134, отриманих в ООО «ТРИС» (м. Москва, Росія).
Гранули кверцетину Борщаговського ХФЗ 2,0 від 3.05.01.
В наших дослідженнях були використані дози ЕД50 порівнюваних препаратів за
антиексудативною, антиальтеративною, антипроліфера­тивною, анальгезуючою,
жарознижуючою активністю, представлені в літературі (таблиця 2.1) за даними
різних авторів (індометацин [47], диклофенак [47], піроксикам [47], мелоксикам
[240], целекоксиб [163], амізон [14], рексод [146], кверцетин [175] .
Таблиця 2.1
Дози ЕД50 обраних препаратів
Препа­рати
ЕД50, мг/кг за .... активністю
антиек-судатив-ною
антиаль­те­ратив­ною
антипро-ліфератив­тив­ною
антиар-трит­ною
аналь-гезую-чою
жаро-знижу­ючою
10
2,1
11
15,4
12
3,4
92
1
50
30
4,8
60
170
50
14
100
Примітка:
І – індометацин; Д – диклофенак; П – піроксикам; М – мелоксикам;
Ц – целекоксиб; А – амізон.
Антиоксиданти рексод (Р) і кверцетин (К) вивчали в УТД (0,02 мг/кг та 5 мг/кг,
відповідно) [146, 175].
При проведенні експериментальних досліджень обрані препарати вводили у вигляді
розчинів або суспензій внутрішньошлунково в дозах EД50 за відповідною
активністю, рексод – внутрішньоочеревинно (таблиця 1). Рек­сод розчиняли в воді
для ін’єкцій, інші препарати вводили у вигляді тонко диспергованих суспензій,
стабілізованих емульгатором твіном-80. Розчин або суспензії досліджуваних
речовин вводили з розрахунку 1 мл на 100 г маси тварини.
При порівнянні протизапальних засобів одним з адекватних і інформа­тивних
критеріїв їх активності є антиексудативна дія. Протизапальні засоби з різними
механізмами дії виявляють вплив на окремі патофізіологічні та біохімічні ланки
запалення, або на декілька одночасно. Численні дані літера­тури свідчать про
те, що НПЗЗ, які володіють вираженою дією при одних фор­мах запалення,
малоефективні або не ефективні при інших [48, 61]. Це зумовлено тим, що
запалення, викликане різними агентами, відрізняється особливостями свого
розвитку та факторами, які беруть участь в його генезі [69, 70, 164]. У зв`язку
з цим обрані препарати ми вивчали на моделях гост­рого ексудативного запалення,
індукованого різними флогогенними аген­тами, і використовували декілька
експериментальних моделей з різними механізмами розвитку: карагенінового,
гістамінового, серотонінового, дек­ст­ра­нового, зимозанового і формалінового
набряків. Для поглибленого вив­чен­­ня протинабрякової дії порівнюваних
препаратів використали модель набряку легенів у щурів. Різноплановість
механізму ексудації на даних моделях дозволила порівняти механізми
антиексу­дативної дії виучуваних препаратів.
Для порівняльного дослідження антиексудативної активності обраних
протизапальних засобів всі експерименти проведені в ідентичних умовах: на
одна­кових моделях, препарати вводили в ізоефективних дозах, в одному режимі,
на одному виді експериментальних тварин – щурах.
При порівнянні антиексудативної активності виучуваних препаратів їх уводили в
дозі EД50 за антиексудативною активністю за 1 годину до індукції запалення.
Гостре ексудативне запалення відтворювали такими флогогенами: карагеніном 1%,
гістаміном 0,25%, серотоніном 0,5%, декстраном 6%, зимозаном 2% і формаліном
0,25%. Флогогенні агенти вводили щурам субплантарно в об`ємі 0,1 мл.
Контрольним тваринам вводили еквівалентну кількість очищеної води.
Вимірювання величини набряку лап у щурів проводили за допомогою механічного
онкометра за А.С. Захаревським в динаміці:
* через 1, 2, 3, 6 і 24 години після введення карагеніну;
* через 1, 2, 3 години після введення гістаміну, серотоніну і декстрану;
* через 1, 2, 3, 4 години після введення зимозану;
* через 1, 2, 4, 8, 24 и 48 години після введення формаліну.
Активність порівнюваних препаратів визначали за їх здатністю змен­шувати
розвиток набряку та виражали у відсотках. Відсоток активності озна­чає те, на
скільки даний препарат пригнічує розвиток набряку по відно­шенню до контролю,
де величина набряку приймається за 100%.
(Мо –Мз) х 100
А = 100% - ----------------------------, де
Мок –Мзк
А – антиексудативна активність, %;
Мо – об`єм набряклої лапи в досліді (у лікованих тварин);
Мз – об`єм здорової лапи в досліді; Мок – об`єм набряклої лапи в контролі (у
нелікованих тварин);
Мзк - об`єм здорової лапи в контролі.
У зв`язку з тим, що доведена роль вільних радикалів у розвитку будь-якого
запального процесу [6], становило інтерес вивчити вплив обраних препаратів на
активність процесів ВРО, а також активність цитолітичних процесів в умовах
карагенінового набряку. Активність процесів ВРО визначали за вмістом
ТБК-активних продуктів, а інтенсивність цитолітичних процесів – за рівнем
аспартатамінотрансферази (АсАТ) у крові дослідних тварин. Визначення
ТБК-активних продуктів у цьому та усіх наступних експериментах проводили за
реакціє