РОЗДІЛ 2
СУЧАСНИЙ СТАН ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ ЦУКРОБУРЯКОВОГО ПІДКОМПЛЕКСУ 2.1. Цукробуряковий підкомплекс як складова агропромислового виробництва
Проведення радикальних суспільно-економічних реформ у напрямі створення ринкових засад господарювання, якісно нова концепція розвитку, місця й ролі регіонів у системі економічних відносин, посилення соціальної та екологічної орієнтації економіки - все це настійно вимагає розробки й обґрунтування теоретичних, методичних і практичних основ формування ринкового механізму господарської діяльності у міжгалузевих комплексах. Серед останніх надзвичайно важливе місце має агропромисловий комплекс (АПК), що зосереджує понад 30 % національного продукту, вартості основних фондів та кількості зайнятих у народному господарстві України. АПК держави належить провідна роль у формуванні стабільного споживчого ринку, а отже, і у вирішенні соціальних проблем. Його продукція становить 70% обсягу загального роздрібного товарообороту. З ефективним функціонуванням АПК пов'язане створення сприятливих соціально-економічних умов для розвитку села і сільської місцевості, збереження генофонду нації в цілому.
Поряд з економічними і соціальними аспектами функціонування АПК дедалі більшого теоретичного та практичного значення набуває регіональний аспект цього утворення. Він реалізується на основі вивчення регіональних АПК різних типів і територіальних рангів. Виявлено, що саме на регіональному рівні найчіткіше проявляються найважливіші особливості аграрних відносин - нерозривний зв'язок аграрного виробництва з природними умовами, зокрема з землею, недопустимість відчуження виробників від засобів виробництва у сільському господарстві. Від природних та соціально-економічних чинників того чи іншого регіону залежать такі важливі характеристики розвитку АПК, як регіональна спеціалізація сільського господарства і переробної промисловості, структура комплексу, особливості матеріально-технічної бази, зайнятості населення, розміщення агропромислових підприємств, систем меліоративних заходів, природокористування, екологізація виробництва.
Україна є однією з найбільш освоєних у сільськогосподарському аспекті держав. Понад 70% її території розорано і зайнято антропогенними сільськогосподарськими виробництвами. Вони дуже динамічні і чутливі до екстремальних навантажень, безперервної багаторічної експлуатації. Ця обставина зумовлює особливу обґрунтованість природокористування в агропромисловому секторі економіки.
Функціонування регіональних АПК відображає результат просторової локалізації агропромислової інтеграції, а також територіального поділу праці в агропромисловій сфері економіки. Дослідження діяльності регіональних АПК дає змогу найповніше враховувати біологічну специфіку сільськогосподарського виробництва, природні та соціально-економічні особливості кожного конкретного регіону щодо обґрунтування резервів та шляхів підвищення ефективності їх функціонування. Варто зазначити, що всі країни з розвинутою ринковою економікою проводять централізовану регіональну політику, яка відмінна від передових, депресивних, периферійних та інших територій. При цьому використовуються різноманітні засоби - економічні, фінансові, адміністративні, морально-етичні та ін.
За сучасного розвитку агропромислового виробництва зміна масштабів, меж, зв'язків, конфігурації простору формування й становлення регіональних АПК надає їм можливість відігравати роль головних структурних підрозділів АПК України. Їм належить вирішальне місце у створенні регіональних та загальнодержавних продовольчих ринків.
Треба зазначити, що українська економічна наука має значні досягнення у дослідженні теоретично-методичних основ функціонування агропромислового комплексу, його територіальних і галузевих ланок, щодо оцінки умов та факторів розвитку агропромислового виробництва, вдосконалення структури, зв'язків, розміщення, управління. Ґрунтовно досліджені проблеми господарського механізму АПК, підвищення його ефективності. Однак питання функціонування агропромислового виробництва на регіональному рівні, особливо на рівні масштабних територій (економічних районів або природно-господарських зон), залишається актуальним.
По-перше, потрібна якісно нова концепція розвитку, ролі й місця регіонів у системі економічних відносин, яка визнавала б їх відносну самостійність, забезпечувала можливості саморегулювання, більшу відкритість для дії різноманітних чинників в умовах ринкової економіки. Треба всебічно врахувати докорінні зміни в соціально-економічних умовах функціонування АПК України, зумовлені кардинальною економічною реформою та створенням ринкових умов господарювання (акти про оренду, власність на землю, закони про селянські (фермерські) господарства).
По-друге, необхідно вдосконалити адміністративно-територіальний поділ України і на цій основі - регіональну структуру агропромислового комплексу. Рівень сучасної адміністративної області надто недостатній для забезпечення комплексного і гнучкого використання транспорту, об'єктів інфраструктури, формування та регулювання процесів агропромислового виробництва в умовах ринку. Наявні економічні райони також не відображають особливостей господарства та природи України, отже, не можуть бути об'єктивною основою стратегічного планування, прогнозування та державного регулювання агропромислового виробництва. Територіально вони занадто великі.
По-третє, саме на регіональному рівні виявляються специфічні особливості агропромислових відносин і взаємозв'язків.
По-четверте, створювані нові прогресивні організаційно-виробничі форми функціонування агропромислового комплексу - агропромкомбінати, агрофірми, агроконсорціуми, акціонерні товариства малих та спільних підприємств, селянські господарства, орендні колективи, приватні підприємства, кооперативи є якісно новими формуваннями для агропромислової інтеграції. У зв'язку з цим вони потребують детального вивчення, аналізу економічної ефективності їх діяльності, визначення перспекти
- Київ+380960830922