РОЗДІЛ 2
ІСТОРИЧНІ УМОВИ ТА НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА
РОЗВИТКУ СПЕЦІАЛЬНИХ ДИТЯЧИХ УСТАНОВ
2.1 Наслідки війни для неповнолітніх громадян УРСР
Війна завжди приносить неймовірні страждання найширшим соціальним колам. Та
найбільше відчули на собі страшні випробування жорстокого воєнного часу
неповнолітні громадяни – найуразливіша частина українського соціуму.
Одним із найтяжчих наслідків німецько-радянської війни стало масове сирітство,
дитяча бездоглядність і безпритульність. Масштаби цього аномального соціального
явища були вражаючими, а його джерелами й чинниками стали різні обставини
воєнної доби, що масово породжували дітей, позбавлених батьківського
піклування.
Звичайно ж, діти насамперед ставали сиротами та напівсиротами через загибель
їхніх батьків на фронті, під час бомбардувань і артилерійських обстрілів, у
період окупації, смерті від голоду чи хвороб тощо.
Не зайве також нагадати, що чимало неповнолітніх громадян втрачали батьків і
внаслідок застосування вкрай жорстокого і нелогічного сталінського наказу № 270
(16 серпня 1941 р.) про знищення червоноармійців і командирів Червоної армії,
які за різних обставин потрапляли в полон.
Поряд з фізичними сиротами незмірно зросла кількість соціальних сиріт. Адже
чимало безпритульних були позбавлені родинного залишку через матеріальну скруту
батьків, які не мали змоги утримувати своїх дітей. Серед них переважали
матері-одиначки, які у воєнні роки стали досить чисельною соціальною
категорією. Значна частина дітей втратила зв’язок із своїм батьками через те,
що просто загубилася на евакуаційних маршрутах, в колонах біженців. Статус
бездоглядних чи безпритульних мали й діти „остарбайтерів” та евакуйованих,
проте він носив, як правило, тимчасовий характер. Батьківського піклування на
певний час були позбавлені й ті неповнолітні, батьки яких перебували на фронті,
в партизанських загонах тощо.
До збільшення кількості дітей, позбавлених родинного затишку, долучилася й
радянська репресивна система. Адже чимало неповнолітніх громадян часом ставали
безпритульними з причин незаконних арештів і ув’язнення чи заслання їхніх
батьків як „ворогів народу”. Про це, зокрема, писала у 1989 р. жителька м.
Запоріжжя П.О. Мірошниченко, яка в роки війни була незаконно репресована разом
зі своїм чоловіком: „Я втратила своїх дітей у роки сталінських репресій. 22
червня 1944 р., коли нашим дітям Ліді і Віктору було 8 і 6 років, у нас їх
забрали... У подальшому вони виховувалися в дитбудинках. Всі ці роки
намагаємося з чоловіком їх знайти” [53, 50].
Для ілюстрації розмаїття груп дітей, які підпадали під означення „сироти”,
звернемося до конкретної статистики. Так, із 620 вихованців дитбудинків
Харківщини станом на 1943 р. лише 266 були круглими сиротами, батьки 245 дітей
знаходилися на фронті, 12 – у Німеччині як „остарбайтери”, 22 – в окупованих
районах, 55 – відбували покарання у радянських таборах, а місце перебування
батьків 16 дітей взагалі не було встановлено [183, 41]. А серед виявлених у м.
Краматорську на 1945 р. безпритульних немовлят лише 10 осиротіли, інші ж
потрапили до цієї категорії через перебування їхніх батьків на фронті (29), у
місцях позбавлення волі (17), з причин матеріальної скрути родин чи відсутності
одного з батьків (30) [240, 15].
Вулиці міст, базари, вокзали буквально заполонили гурти голодних та обірваних
дітей, які не мали ніякого догляду і навіть даху над головою. Так, у
Дніпропетровській області до березня 1944 р. на облік було взято 3187
дітей-сиріт віком від 2 до 15 р. [138, 90]. У Полтавській області від 1 квітня
до 20 грудня 1944 р. було підібрано на вулиці 1676 дітей (з них безпритульних
1537 і бездоглядних – 139). Здебільшого таких дітей знаходили на залізничних
станціях, привокзальних місцях і базарах [241, 210].
У квітні 1944 р. органи НКВС та Наркомату освіти виявили у Чернігівській
області 13638 дітей-сиріт, у Сталінській – 5209, у Сумській – 5142, у
Дніпропетровській – 4100 [242, 5].
За далеко не повною статистикою в першому кварталі 1944 р. на визволеній
території України було взято на облік 67 тис. сиріт (з них 10,2 тис.
безпритульних), а в грудні 1944 р. – уже 125 тис., причому, 21 тис. знедолених
дітей не мала притулку.
Не зменшувалася сумна статистика дитячого сирітства й після закінчення війни.
Так, 1 вересня 1945 р. в Україні на обліку знаходилося вже 162 тис. сиріт і
1166 тис. напівсиріт [24, 131]. Станом на 1 липня 1946 р. по Київській області
налічувалося 13194 дітей-сиріт, при цьому 8803 дітей втратили батьків в роки
війни [100, 14]. У Сталінській області було обліковано в цей період 10089
дітей-сиріт (лише протягом року було виявлено 3254 дітей цієї категорії) [243,
36]. На 1 травня 1947 р. в Полтавській області налічувалося 11061 дітей-сиріт
[243, 31]. Наведені цифри можна вважати неповними, адже не всі діти, позбавлені
батьківського піклування, були взяті на облік.
Стійку тенденцію до збільшення кількості дітей, позбавлених родинного затишку у
воєнні та повоєнні роки, можна простежити й у розрізі окремих регіонів. Так, у
Кам’янському районі Кіровоградської (нині – Черкаської) області станом на
вересень 1944 р. було взято на облік 144 сироти, квітень 1945 р. – 182, а на
січень 1946 р. – 198 [244, 1, 2, 9].
Поряд з іншими віковими групами неповнолітніх, які були позбавлені
батьківського піклування, досить часто співробітники органів НКВС і НКО
виявляли й безпритульних немовлят. Так, працівниками міліції Кіровоградського
району м. Дніпропетровська лише упродовж липня – жовтня 1944 р. було підібрано
і передано в пологові будинки 11 дітей віком від 1 доби до 2 місяців [142,
180].
У статусі позбавле
- Київ+380960830922