РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛЬНО-ФІНАНСОВЕ СТАНОВИЩЕ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ
2.1. Матеріально-побутові умови життя студентів
Історія повсякденності предметом свого дослідження визначає побут та
життєдіяльність людини. Матеріальна площина повсякденного життя цікава
насамперед тим, що цей фактор впливає на життєву позицію та ставлення
особистості до суспільно-політичних подій в країні. Історія повсякденного життя
студентства не буде повноцінною без вивчення загальної економічної ситуації в
країні і, відповідно, його матеріально-побутового становища.
Кількість студентів у ВНЗ УРСР стрімко зростала з року в рік (якщо у 1950/1951
рр. у ВНЗ УРСР навчалося 153 тис. студентів стаціонару[546, с. 263], то у
1969/1970 їх кількість зросла до 355,3[545, с.528], тобто майже у 2 рази).
Більшу частину з них становила приїжджа молодь (наприклад, із 744 осіб
гірничого факультету КПІ в 1957 р. 568 були приїжджі, на V курсі із 219
студентів киян було лише 43[71, арк. 1, 8]). Молоді люди мали гостру потребу в
помешканні, оскільки житлові споруди деяких навчальних закладів в перше
повоєнне десятиліття були або в напівзруйнованому стані, або ж взагалі
зруйновані, а більшість новостворених інститутів та університетів тривалий час
гуртожитків не мала взагалі. Ситуацію ускладнювало й те, що в студентських
гуртожитках вимушено мешкали сім’ї викладачів та аспірантів, а також особи, які
взагалі не мали нічого спільного з навчальним закладом[91, арк. 72; 206, с.
2].
Приїжджі студенти були змушені вирішувати свої житлові проблеми наступним
чином: декому вдавалося поселитися до гуртожитків (щомісячна плата за які
становила в усіх ВНЗ 10 руб., за користування білизною – 5 руб. [77, арк. 39;
139, с. 475]), іншим держава виділяла кошти на оренду квартир (щорічно 300 руб.
[2а, арк. 33]), а дехто змушений був винаймати за свій кошт “куток” (місце в
приватних помешканнях, яке коштувало від 50 до 150 руб. у місяць[76а, арк.
99]). Практично для чималої частини студентів, які жили на стипендію, наймати
“куток” було занадто дорого. Про свої перші студентські житлові негаразди, які
виникли одразу після вступу на історичний факультет ХДУ (1953 р.), П.Тригуб
згадує так: “Гуртожитків на всіх іногородніх не вистачило, тому мені довелося
шукати квартиру. Місячна платня у центрі міста за ліжко становила 150 руб.,
мені це було не по кишені. Тому разом із однокласником В.Талавирею я знайшов
помешкання у тісній кімнатці на вул. Спартака, 7, ...з місячною оплатою 75
руб.” [257, с. 19, 20].
Студенти 1950-х рр., яким пощастило оселитися у відносно недорогих гуртожитках,
потерпали від перенаселення. У одній кімнаті проживало від 4 до 6[557, с. 42;
154, с. 4; 160, с. 2] і більше, а в окремих випадках до 45 осіб[75, арк. 204].
Про перенаселення студентських кімнат 1950-х рр. В.Кравцов, студент ХДУ
філософськи зауважував: “...в молодості на такі речі не зважаєш... діти війни
були не примхливі”[234, с.221].
Зокрема, у 1951 р. ЛДУ мав забезпечити житлом 2000 осіб, але у гуртожитку,
розрахованому на 900 студентів, проживало 1200, на кожного студента припадало
по 3-4 м2 замість 6 м2 житлової площі. Через це не було облаштовано “червоні”
куточки, бібліотеки, читальні і кімнати для побутових потреб[124, арк.
138-139]. У 1954 р. із 4300 студентів Львівського університету 1200 проживали в
гуртожитку, 300 наймали “кутки”, 3 тис. (діти колгоспників та робітників) жили
за містом. Внаслідок клопотання ректора Львівського університету Є.К.Лазаренка
МВО СРСР у 1954 р. пообіцяло, що запланує будівництво студентського гуртожитку
на 400 осіб, але не включило будівництво студентського житла в план капітальних
робіт ні на 1956 р., ні на 1957 р. Для бодай часткового вирішення даної
проблеми університет був змушений оплачувати “кутки” 300 особам. Ректор
Є.К.Лазаренко неодноразово звертався до ЦК КПУ і Міністерства вищої освіти УРСР
з клопотанням виділити на будівництво студентських гуртожитків кошти у розмірі
500 млн. руб. замість 70 млн., які були виділені у 1956 р.[72, арк. 1,2].
В столичних ВНЗ у 1952 р. навчалося більше 30 тис. студентів, але лише ј з них
була забезпечена гуртожитками, більше 10 тис. наймали “кутки”. Так, у КДУ, де
навчалося 5 800 студентів, в гуртожитку, який був розрахований на 1050 осіб,
проживало 1740, в КПІ із 5380 студентів гуртожитком було забезпечено 2411 (на
кожного студента, який проживав в гуртожитку, припадало 2,8 м2 житлової
площі)[125, арк. 62]. У подібному становищі студентство перебувало і в середині
1950-х рр.[] [1 ЦДАГО У. ? Ф. 1. ? Оп. 31. ? Спр. 691. ? Арк.1.]
Дуже рідко вдавалося поселитися в окремих кімнатах студентським сімейним парам,
тому вони змушені були винаймати квартиру або ж жити у різних кімнатах одного
чи різних гуртожитків [2 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.24. – Спр. 3794. – Арк.
17.].
На початку 1950-х рр. ректори інститутів систематично інформували вищі
інстанції про неспроможність забезпечити своїх студентів житлом. Зокрема, у
червні 1953 р. у листі до першого секретаря ЦК КП України О.Кириченка ректор
ЛПІ доц. Ямпольський повідомляв, що у 1954 навчальному році планувалося
зарахувати 1800 студентів і лише 310-х (17%) з них можна було поселити до
гуртожитків (за рахунок випускників), інші ж 1500 (83%) могли розраховувати
лише на “кутки”. Всього у 1953 р. по квартирах проживало 800 студентів цього
ВНЗ [3 Там само. – Спр. 2732. – Арк. 141.].
Повідомлення такого ж змісту у березні 1954 р. було надіслане до ЦК КПУ
секретарем партбюро Мелітопольського інституту механізації та електрифікації
А.Шуткіним. Він констатував, що контингент студентів у 1954 р., порівняно з
довоєнним періодом, виріс удвічі і нараховував 1300 осіб, з яких у гуртожит
- Київ+380960830922