Розділ 2
Міжвоєнне москвофільство: основні політичні напрями
З відновленням певної стабільності у Західній Україні почав формуватися новий підхід до створення та мети діяльності політичних партій. Галицьке політичне життя було насичене змінами як у геополітичній ситуації (входження Галичини до складу новоствореної Польської держави) так і перегрупуванням політичних сил, зародженням нових ідеологічних напрямів та методів їх реаліазації.
Значні зміни відбувалися у москвофільському русі, який переживав глибоку кризу у зв'язку із зміною політичної обстановки в регіоні, відбувалися складні партійнотворчі процеси. Вже у 20-их роках XX ст. відбувся розкол єдиної москвофільської політичної партії - Галицько-Руської Народної Організації на окремі складові, які по різному бачили майбутнє Галичини із власними шляхами досягнення свого політико-національного ідеалу.
Ще москвофільська політична партія під назвою "Руська Народна Організація", що була створена до початку війни, розкололася на "новокурсників" та "старокурсників", які дискутували відносно перспектив діяльності та мали діаметрально протилежне ідеологічне підгрунтя. Світова війна, яка на деякий час об'єднала ці два розлами, не змогла анулювати розбіжностей між ними.
Москвофіли, під час національно-визвольних змагань 1914-1920-их рр., назагал підтримали домагання українських політичних сил у створенні Української держави та активно включилися у суспільно-політичні процеси. Вони вступали до лав Української Галицької Армії, допомагали організовувати повітову владу на місцях.
Маніфестом цісаря Карла було дозволено створювати національні ради, склад яких мав формуватися із представників усіх політичних партій. Після того, як Українська Національна Рада у Львові не включила делегатів від москвофільської партії, вона вирішила виступати самостійним політичним фактором [75].
Представниками довоєнного москвофільства, на приватній квартирі у Львові, було складено пропам'ятний лист, в якому акцентувалося на тому, що "українські партії" не були єдиними представниками галицького народу під час національно-визвольних змагань, про існування в Галичині окремого галицько-руського народу, інтереси якого не були враховані у державних органах ЗУНРу.
У грудні 1918 року, після захоплення поляками Львова, створено Руський Виконавчий Комітет ( далі РВК), який видав відозву "До руського народу Прикарпаття", в якій співчував подіям українсько-польської війни, заявив про нейтральність руської партії в цій боротьбі, і погоджувався на вирішення долі земель Галичини на світовій конференції в Парижі [76]. Деякий час РВК співпрацював з українською Міжпартійною Радою, перебував в опозиції до польської влади і не брав участі у виборах до польського сейму 1923 року.
5 та 12 листопада 1923 р. було призначено вибори до Польського Сейму та Сенату. Москвофіли, разом з іншими українськими політичними партіями, заявили про їх бойкотування, оскільки не вважали Східну Галичину складовою частиною Польської держави. Москвофільська партія висловлювалася стосовно територіальної приналежності галицьких земель. Її діячі вважали, що після Сен-Жерменського мирного договору галичани не були громадянами Польщі, оскільки польський уряд отримав лише мандат на воєнну окупацію, т. зв. тимчасову владу, допоки справу не буде вирішено.
У 1919 р. створено москвофільську політичну партію під назвою Галицько-Руська Народна Організація (ГРНО), яка пасивно зберігала підтримку концепції галицько-української державності. Делегації від ГРНО побували у Празі, Ростові-на-Дону, Парижі, де вимагали приєднання " Прикарпатской Руси въ ея этнографических границахъ къ русской демократической республике, а пока что... окупаціи Галичины союзными войсками..." [76]. Руський Виконавчий Комітет, у своїй резолюції від 26 травня 1920 року, виступив з підтримкою українців у війні з поляками, висловив нейтральність до подій у Росії та ворожість до Польщі [77]. Така заява не була узгоджена з т.зв. старими москвофілами, які вважали правильною позицію адаптування до реальних умов, співпрацювання з польським урядом. Також ними не був схвалений комунікат РВК у справі передачі Народного Дому та Ставропігії москвофілам, де був оголошений протест проти втручання поляків у партійні справи [78]. Ними не була сприйнята ідея спільного фронту з іншими українськими партіями для досягнення спільної мети - побудови Української держави. Єдиною умовою такої співпраці було визнання існування руського народу в Галичині. Така неузгодженість позицій привела до розколу в партії.
У серпні 1920 року, коли частина Галичини стала об'єктом більшовицької окупації, група старорусинів - послідовників консервативного москвофільства на чолі з А.Лисяком та Л.Черкавським відмовилися від ідеї власної державності
і першою з українських політичних угруповань стала на шлях угоди з польським окупаційним режимом. Ця частина москвофільських діячів, після остаточного розпаду ГРНО у 1923 році, створила окрему партію - Руську Народну Організацію (РНО). Вона шукала підтримки у польських урядових чинників і тісно співпрацювало з російською меншиною та російськими емігрантами у Польщі. Ця партія, в подальшому, розділилася на дві незначні групи - праву і більш угодову - " Руська аграрна партія" (РАП) і "Руська селянська організація" (РСО ) [77, c. 165]. Ліве крило ГРНО оформилося в Партію Народної Волі [60, c. 353].
1 листопада 1923 року у Львові відбувся перший з'їзд РНО, на якому було прийнято програму партії. Тут були присутні 342 делегати, серед них 150 - священики, інші - представники консервативно налаштованих селян, світської інтелігенції, адвокатів та урядовців. РНО оголошено загальнонаціональною партією, метою створення якої було відстоювання та захист національних і народних інтересів місцевого руського населення. Головним ідеологічним та програмним завданням вважалося покращення соціального та економічного становища селян та інтелігенції. Свою політичну організацію москвофіли надивали демократ
- Київ+380960830922