РОЗДІЛ 2
ПРАКТИКА ДУХОВНОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ПІДЛІТКІВ ЗАСОБАМИ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЕТИКИ
2.1. Досвід духовного виховання молодших підлітків у шкільній практиці
Забезпечення ефективності духовного виховання у сучасних умовах можливе за
умови вивчення, узагальнення і переосмислення накопиченого педагогічного
досвіду, врахування досягнень і упущень відомих педагогів-практиків. У зв’язку
із цим, науковий інтерес представляє досвід Я. Коменського, який у “Великій
Дидактиці” визначає головним завданням “вивчення моральності і благочестя,
тобто мудрості, яка підносить нас і робить мужніми і великодушними. Це якості,
завдяки яким, ми воістину підносимося над останнім творінням і наближаємося до
самого Бога» [118, c. 204]. Педагог висловлює думку стосовно того, що “ духовне
виховання варто перетворити на мистецтво; аби у досконалості насаджувати
істинну моральність і благочестя та ввести його в школах, щоб вони стали
справжніми “майстернями людей”[118, с.205].
Моральна, духовна освіта, на думку Я. Коменського, включає всі доброчинності:
мудрість, поміркованість, мужність, справедливість. “Навчаючи моральності, -
наставляв педагог, - слід ретельно розкривати перед юнаками істинну мету нашого
життя, - саме, що ми народжені не тільки для себе, але й для Бога і для
ближніх”[119, с.12]. Головною й найвеличнішою турботою батьків, на думку
Я.Коменського, має стати виховання душі, або духа, тобто духовне виховання.
“Водночас, - зауважує педагог, - зважуючи на те, що Дух Святий діє звичайними
засобами і обирає собі в помічники батьків, вчителів, служителів церкви, цілком
природно, що вони мають знати, в чому полягають їхні обов’язки».
Сутність духовного виховання на думку Я. Коменського полягає у тому: “Щоб серце
наше розуміло всюди шукати Бога, всюди знаходити Його і слідувати за Ним, всюди
досягати Його і радіти про Нього. Перше досягається розумом; друге – волею,
третє – почуттями. Є три джерела почерпнути благочестя – це Святе Письмо,
навколишній світ і ми з вами. А засіб почерпнути благочестя з цих джерел:
роздуми, молитва і спокуса [118, с.212]. Говорячи про методи духовного
виховання дітей, Я.Коменський виокремлює в першу чергу:
- постійний взірець доброчинностей та благонравіє,
своєчасні та обережні настанови,
помірну дисципліну.
Заслуговує на увагу в контексті нашого дослідження педагогічна діяльність
Л. Толстого [253], в якій можна чітко простежити два періоди розвитку його
педагогічних ідей. В період яснополянського експерименту педагогічна діяльність
Л. Толстого зводилася до надання дітям цілковитої і необмеженої свободи. Цей
період можна охарактеризувати як крайній педагогічний індивідуалізм, що часом
переходив у педагогічний анархізм.
За ініціативою провідних педагогів того часу при Московському педагогічному
товаристві було створено “Дім вільної дитини”. В основу цього нововведення ліг
популярний на той час педагогічний задум вільного виховання дитини, тобто
звільнення дитини від усякого зовнішнього впливу, знищення будь-яких
авторитетних засад у стосунках дорослих і дітей, надання дитині повного
простору самодіяльності та ініціативи, виключення всяких покарань. Єдиний
способом впливу на дитячу особистість було переконання та виключення зі школи.
Практика вільного виховання показала, що нахили дітей спочатку спрямовані на
добро з віком починають зникати.
Отже методика вільного виховання не виправдала себе. З цього приводу
І. Горбунова – Посадова в брошурі “Дім вільної дитини” писала: “Я , як і інші
учасники Дому вільної дитини, часто приходила у відчай від безладу, галасу і
сварок дітей”[ 78].
Другий період педагогічної діяльності Л.Толстого можна охарактеризувати як
педагогічний моралізм із релігійним ухилом. Переоцінка цінностей і пріоритетів
призвела до того, що питання морального і релігійного порядку стали
визначальними в світогляді Л.Толстого, що не могло не відбитися на його
педагогічних поглядах.
Видатний гуманіст вважав, що основою виховання має бути принцип служіння Добру
і самовдосконалення. Якщо Е. Кант говорив про “радикальне зло” людської натури,
то Л. Толстой - про “радикальне добро” людської натури. Він був переконаний, що
виховання має ґрунтуватися на релігійному розумінні життя.
Таким чином, Л. Толстой відступає від принципу абсолютної свободи і вимагає
підпорядкування всього виховного процесу вищим духовним і релігійним цінностям.
На його думку духовне виховання могло бути ефективним за умови його зв’язку із
самовихованням: “Для того, щоб виховання було успішним, треба, щоб люди, які
виховують, не припиняючи, виховували самих себе”. Підкреслюючи цю думку в
статті “Про виховання” Л. Толстой писав: “Розумне виховання тільки і можливе
при постановці в основу його вчення про релігію та моральність” [252, c.452].
З цього слідує, що наріжним каменем виховання для Л. Толстого було саме
християнське вчення. З цього приводу він писав:” Я не знаю вищого вчення. Воно
дало мені життя, і я намагаюся, скільки можу, слідувати йому” [252, с.11]. Лише
прищеплення добра у вихованні зможе сприяти формуванню в учнів духовних і
моральних якостей. Принцип самовдосконалення у вихованні дитини, на думку
гуманіст, є утвердженням її сутнісних сил. Однак воно не буде ефективним без
опори на абсолютні цінності християнства, про що свідчать історичний досвід
минулого століття.
Слід зазначити, що релігійний підхід у вихованні співпадає у Л. Толстого з
уявленням про цілісну педагогіку, з прагненням наблизити школу до життя так,
щоб рушійними силами школи були не особливі педагогічні вимоги, а вимоги самого
життя. Виховувати інших можна лише виховуючи себе, а виховувати себе – означає
шукати для себе правди і впроваджувати її
- Київ+380960830922