розділ 2). У лісостепу посушливий інтервал встановлено на відрізку 2680±17 років тому [200]: процеси лісового педогенезу змінилися гумусонакопиченням (лучний або степовий педогенез), різко зменшилися площі широколистяних і заплавних вільхових лісів. Зміну лісового педогенезу формуванням гумусових горизонтів (лучних грунтів понижень мікрорельєфу) виявлено на Східно-Європейській рівнині 2770±120 років тому [43]. Плакори вкривали різнотравно-злакові формації, що свідчить про остеповіння ландшафтів. Деякі автори цей період виділяють як ксеротермічний, пояснюючи наявність горизонту торфу висиханням озер і боліт на території лісової зони [16]. Інші автори вважають нез'ясованим питання, щодо механізму утворення цього горизонту [179]. Час експансії лісу у степовій зоні відноситься до останніх 2,6 тис. років, внаслідок пізньоголоценового похолодання і зміщення природних зон на південь (пізньоголоценове залісення) [106; 165].
На переході до пізнього голоцену (SA) починається трансформація профілів чорноземних грунтів у текстурно-диференційовані (сірі лісові або дерново-слабопідзолисті), спостерігається полігенетична лінія еволюції грунтів (біля сс. Круглик, Моринці). На відміну від сучасних грунтів, чорноземи атлантичного періоду характеризувалися меншою потужністю гумусового горизонту, меншою трансформацією профілю грунтовими процесами і активною фауністичною діяльністю. Така слабка розвиненість чорноземів атлантичного періоду, на думку І.В. Іванова, обумовлена їх меншою тривалістю розвитку (сумарним віком) [79]. Розвинені профілі, гумусованість, інтенсивна і глибока забарвленість гумусом, оглиненість більша за сучасну, можуть бути пов'язані зі сприятливішими, ніж сучасні, умовами розвитку і звітрювання.
На відміну від вищезазначеного тренду, також в цей час нами фіксується моногенетична лінія еволюції грунтів на прикладі кургану Лядвига (похований звичайний чорнозем, фоновий - чорнозем типовий). Поховання грунту під цим курганом відбулося приблизно в той же час, що і поховання під валом чорнозему міцелярно-карбонатного біля с. Круглик. При цьому потрібно враховувати, що верхній горизонт похованих грунтів зазвичай має радіовуглецевий вік гумусу на 1000 років більший, ніж час поховання [191]. Це випливає з того, що 14С вік верхніх горизонтів сучасних чорноземів в середньому біля 1000 років. Звідси час поховання грунту під валом біля с. Круглик біля 2600 років тому, а грунту Лядвиги - 2400 років тому.
В ранній залізний вік (скіфський час) грунти розрізу біля с. Круглик були чорноземними та лучно-чорноземними під степовими або лучно-степовими рослинними угрупуваннями (на схилі ближче до Дніпра можливо з ознаками лісового грунтоутворення). Фонові грунти - здебільшого дерново-слабопідзолисті або темносірі, сірі лісові. Відповідно, грунтовий покрив в районі дослідження із скіфського часу змінився. Скоріш за все, у чорноземах виявилися риси опідзолення. Грунти під валом розрізу біля с. Круглик вказують на те, яким був профіль фонових грунтів в суббореальному періоді, і в який бік змінилися ландшафти та грунти - в бік експансії лісу на степові ділянки, тобто сучасний клімат, порівняно з кліматом скіфського часу, став вологішим і прохолоднішим.
3.3. Пізній голоцен: Субатлантичний період
В ранньосубатлантичний період до 2,2 тис. років тому (SA-1; hlb26) відбувається похолодання і зволоження клімату [58], що призвело до підвищення заліснення на Придніпровській височині в межах території дослідження [59]. Це знайшло відображення у збільшенні оглеєння у гумусовому горизонті полігенетичних грунтів. Відклади цього періоду зустрічаються майже повсюдно, але більшою частиною прошарками. Відрізняються від суббореальних буруватим, а не темно-сірим забарвленням. В лісостепу відбувається формування профілів лісових грунтів (темносірий лісовий грунт під курганом раннього залізного віку біля с. Дзензелівка, елювіальний горизонт якого формувався в умовах підвищеного зволоження під лісовою рослинністю (2590±80 ВР), чорноземів опідзолених під валом давнього скіфського городища біля с. Моринці (2410±40 ВР), які формувалися, подібно до чорнозему розрізу біля с. Круглик, досить тривалий час, починаючи з раннього-середнього голоцену, а за межами валу продовжували формуватися і після 2410±40 років тому. В цей час у зоні мішаних лісів формуються алювіально-дернові (на заплаві протоки Любич біля с. Літки - 2270±60 ВР), лучні вилугувані грунти на заплаві протоки Ратна неподалік с. Літочки. Нами зафіксовано у мікроетапі hlc12 на заплаві протоки Ратна біля с. Літочки лучно-болотні, дернові грунти, формування яких відбувалося в аридних умовах. Вони змінилися зволоженням і потеплінням, що призвело до накопичення алювію у мікроетапі hlc13. У пізньосубатлантичний час (SA-3, hlc14) відбувається похолодання і зростання посушливості клімату, що призводить до формування на заплавах зони мішаних лісів дернових, алювіально-дернових, болотно-лучних грунтів (розрізи біля с. Літочки).
Про трансформацію на початку субатлантики степових і лісостепових грунтів у вологіші лісостепові і лісові варіанти свідчать результати інших авторів суміжних територій. За даними О.Л. Александровського та О.І. Александровської [20] в межах Сумської схилово-височинної та Розтоцько-Опільської горбогірної областей [176] зволоження клімату та експансія лісу на степові ділянки відбувалася пізніше. Виділяються періоди зволоження клімату в середині I тисячоліття н.е. та часу малого льодовикового періоду - XIII-XVIII ст. н.е. - тоді ліси досягали максимального розповсюдження на території Воронезької та Бєлгородської областей [187; 188]. Подібне відбувалось, ймовірно, у всьому лісостепу Східної Європи [20].
Отже, напрями розвитку ґрунтового покриву протягом голоцену території Середнього Придніпров'я можна реконструювати таким чином. У зоні мішаних лісів (заплава р. Ірпінь) початок гумусоакумулятивного грунтоутворення