РОЗДІЛ 2
СТВОРЕННЯ ТА РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКИХ
НАУКОВО-ІСТОРИЧНИХ ЦЕНТРІВ
2.1. Передумови виникнення національних історичних наукових осередків
Після Другої світової війни в поліетнічній Канаді проживала друга за чисельністю в Америці (після США) українська громада. У 1981 р. вона налічувала
755,0 тис. осіб [455, с.72; 586, р. 85]. Загалом літопис історії українських поселенців в цій країні має понад сто років. До початку Першої світової війни сюди прибуло близько 170 тис. українців [568, р. 23]. У міжвоєнний період відновилася широкомасштабна еміграція із західних земель України, зумовлена значною мірою політичними переслідуваннями насамперед в окупованій Польщею Східній Галичині та Західній Волині в роки правління режиму Ю. Пілсудського. Всього в цей період в Канаду прибуло біля 80 тис. українців, переважно галичан та волинян [247, с.190; 561, р. 76].
Нова хвиля української еміграції мала вищий, ніж їхні попередники, освітній і професійний рівень. Завдяки цьому повоєнні українці швидше адаптувалися до нового соціокультурного середовища, швидше ставали громадянами нової країни. Вони брали й активнішу участь у громадсько-політичному житті Канади. Ліворадикали гуртувалися довкола Товариства український робітничо-фермерський дім (ТУРФДім), яке отримало офіційний статус 1924 р. За прикладом Вінніпега, де на кошти громади було споруджено перший будинок ТУРФДому, такі будинки стали будувати в різних містах Канади. Вони перетворилися на осередки культурно-освітньої та мистецької діяльності українських громад. У будинках ТУРФДому розгорнули свою роботу драматичні гуртки, оркестри, хори, танцювальні ансамблі, читальні з бібліотеками. У багатьох містах відкрилися українські школи. Для дорослих влаштовувалися лекції на суспільно-політичні теми, організовувалися курси української грамоти для неписьменних. Праворадикали гуртувалися навколо "Просвіт", січових і пластових структур.
У цей період українці включаються в наукове життя Канади. Напередодні Другої світової війни в Канаді плідно працювали історик, професор П. Юзик (Манітобський університет), професор В. Кисілевський (Оттавський університет, він же й сенатор), літературознавець, професор К. Андрусишин (Саскечиванський університет). Велику роботу в галузі українознавства проводили визначні канадські науковці, приятелі України, члени НТШ - професор Джордж Симпсон (історик Саскечеванського університету в Саскатуні), та професор Ватсон Кірконел (професор, а потім ректор Акадського Університету у Східній Канаді) [70, с.138-139].
Джордж Симпсон був одним з організаторів введення курсу української мови та початкового курсу історії слов'ян у Саскачеванському університеті, автором низки праць з історії і літератури України. Пізніше він писав, що саме тоді "вперше в канадскому університеті почав викладатися курс подібного роду" [576, р. 53]. У 1941 р. він видав англомовну книжку "Історичний та географічний атлас України" - першу подібну працю цією мовою. 1944 р. Д. Симпсон заснував в Оттавському університеті слов'янський відділ. За вагомі заслуги у розвитку українознавства у повоєнні роки він був обраний почесним доктором Українського Вільного університету, членом Наукового товариства ім. Шевченка, Української Вільної Академії наук. У зв'язку із смертю Д. Симпсона у 1969 р. українські газети в Канаді помістили надпис: "Помер професор Д.Симпсон, великий приятель українців" [73, с. 230-234].
Ватсон Кірконел - лінгвіст, що володів понад 50 мовами і діалектами, зокрема українською. Автор більше 170 книг і брошур з поезії, літературної критики та вивчення етнічної історії Канади. У повоєнні роки працював професором університетів Манітоба та Онтаріо, а потім президентом Акадійського університету [157, с. 74].
Наприкінці 30-х рр. юристи П. Лазарович з Едмонтона, Ю. Стечишин із Саскатуна та їх колеги зосередили всі зусилля над підготовкою бази для студій українознавства на університетському рівні. Саме вони сприяли організації поїздки по Канаді видатного українського історика Дмитра Дорошенка. Під час цього туру влітку 1937 р. учений прочитав лекції з історії України в Альбертському коледжі в Едмонтоні, а також здійснив ряд публічних виступів у найбільших містах Західної Канади. В 1938 р. група Лазаровича при допомозі Д. Симпсона опублікувала укорочений варіант з англійського перекладу праці Дорошенка "Нарис історії України". Вихід у світ цієї книги означав, що у розпорядженні студентів північно-американських університетів з'явився підручник з історії України англійською мовою [391, с. 92].
В 1940 р. англієць В. Аллен опублікував загальну історію України, Це видання було не надто прихильне до українців, але воно давало динамічний аналіз історичного процесу країни. Того ж року група українців у Сполучених Штатах Америки видала рідною мовою дуже популярну "Ілюстровану історію України"
М. Грушевського. Частково їх діяльність була стимульована працею Аллена. Обидві книги стали цінними джерелами з історії України для широкого загалу української еміграції в Америці [391, с. 93].
Після Другої світової війни до Канади і США прибула третя хвиля українських емігрантів, переважно з західних окупаційних зон Німеччини. Серед них було чимало діячів довоєнної УНДО, ОУН, вояків УПА, дивізії "Галичина". Вони прагнули потрапити саме туди тому, що: по-перше, саме ці країни найбільше відповідали їхнім уявленням про стабільне і заможне життя; по-друге - там були потужні українські громади, об'єднані передусім в український Конгресовий комітет Америки та Комітет Українців Канади [410, с. 16].
На відміну від міжвоєнного часу переселенці були вихідцями з усіх українських земель, хоча, як і раніше, переважали емігранти зі Східної Галичини і Західної Волині. Всього протягом 1947-1954 рр. до Канади прибуло приблизно 34-37 тис. українців [136, с.10; 543, р. 47]. Представники третьої хвилі імміграції вважали себе насамперед політичними емігрантами. Відомий дослідник української діаспори у Канаді М. Марунчак з цього приводу
- Київ+380960830922