РОЗДІЛ 2
ДИНАМІКА І КОНСТАНТИ ТОЛЕРАНТНОСТІ У ЦИВІЛІЗАЦІЙНОМУ КОНТЕКСТІ
На початку XXI століття проблема толерантності набула особливої актуальності у зв'язку із процесом глобалізації, що зіштовхує релігійні, національні і етнічні ідентичності різних культур і народів. У певній мірі збувається сумний прогноз С. Хантінгтона про перспективу масштабних конфліктів не між соціальними класами, а між народами різної культурної ідентифікації [191, с.24]. При тому, що рішення Організації Об'єднаних Націй спрямовані на всіляке заохочування діалогу між цивілізаціями, важливим компонентом якого є міжрелігійний діалог, на виховання толерантності і формування культури миру і ненасильства, на перетворення глобалізації у процес, що приносить добробут як країнам Заходу, так і вразливим прошаркам населення і, особливо, народам "третього світу" [122].
У Декларації принципів толерантності (ухвалена резолюцією 5.61 Генеральної конференції ЮНЕСКО 16 листопада 1995 р.) записано: "Толерантність - це гармонія у багатоманітності". При цьому робиться резонансний для громадськості прорив до концептуалізації цього слова: "Світ має базуватися на інтелектуальній і моральній солідарності людства, на пріоритеті гідності і цінності людської особистості". Дискурс толерантності, таким чином, передбачає прийнятий світовою спільнотою стандарт позитиву, орієнтованість на демократичні етичні норми [164].
Формування громадянського суспільства неможливе без відповідного усвідомлення фундаментальних цінностей демократії. Однією з основних таких цінностей є цінність толерантності. Проблема толерантності сьогодні - одна з центральних проблем як глобального, так і національного порядку. Ведучи мову про особливу актуальність проблеми толерантності у сучасному світі, як головну причину такого стану речей слід назвати глобалізацію світового цивілізаційного процесу, що прискорюється. Основну суперечність сучасної цивілізації можна визначити як суперечність між універсалізмом глобальної цивілізації і її культурної орієнтацією. Дійсно, історичний розвиток сьогодні вимагає не лише об'єднання культур, але і їхній внутрішній розвиток. Тому навряд чи є сенс казати сьогодні лише про універсальну глобальну цивілізацію. Нова цивілізація є цивілізація багатокультурна. Це протиріччя не лише теоретичне, але перш за все саме практичне. Новий вихід на поверхню архаїчних, затиснутих цивілізацією соціальних енергій, пов'язаних із підйомом національної самосвідомості, попри повну невідповідність цього підйому інформаційному, "відкритому" характеру сучасного світу, є показником цього небезпечного життєвого протиріччя.
Другий рівень існування цього протиріччя - напруженість між універсалізмом прав людини і культурними особливостями різних суспільств. Ще у багатьох країнах ідея прав людини сприймається як універсалістська, що не відповідає існуючому плюралізму культур. Отже, щоб стати ефективним засобом регуляції людської поведінки, права людини разом з іншими універсальними цінностями глобальної цивілізації мають отримати культурний смисл. Причому у рамках різних культур цей смисл може бути різним, і все ж - смислом тих самих цінностей. Тому, на думку російських авторів [87], плюралізм культур вимагає плюралізму культурних інтерпретацій універсальних цінностей. Зняття цього протиріччя, примирення тенденцій до глобалізації і збереження національної ідентичності як раз і втілюється у реалізації цінності толерантності. Бути толерантним у сучасному світі означає не запроваджувати універсальні цінності насильно, а шукати їхнього культурного смислу. Толерантність сьогодні - не просто одна з цінностей поряд з іншими, але й правило поводження з цінностями взагалі, імператив культурної символізації універсального. Вона містить у собі правило адаптації універсального і загального до індивідуальних культурних особливостей, згідно з принципом, проголошеному у "Декларації про раси і расові упередження" ЮНЕСКО: "усі індивіди і групи мають право бути різними, вважати себе різними і розглядатися як такі". Отже, цінність толерантності сьогодні поєднує глобалізацію з культурним плюралізмом цивілізації.
При цьому професор А. Чічановський особливу увагу приділяє діалогу культур, а "сам діалог як і будь-яка взаємодія, як відомо, є лише початком розвитку, взаєморозуміння ж можливе тільки у процесі розвитку, його поступальному русі, творенні нових форм - методів, принципів толерантності, що здатні увійти у взаємне "зчеплення". І далі - "мова йде не тільки і не стільки про інтенсивність діалогу, скільки про переборення нетерпимості в інформації, суть якої у несприйнятті і зменшенні різниці між окремими людьми і культурами" [200, с.90].
За визначенням проф. А. Чічановського, толерантність - це терпимість до чужих думок, вірувань, поведінки. Це повага або визнання рівності інших, відмова від домінування чи насильства. Інакше кажучи, постійні, цілеспрямовані зусилля для створення такого інформаційного поля, яке б культивувало в людині і суспільстві установку на самообмеження, злагоду, та співробітництво, так би мовити, емоційну мобілізацію на злагоду культур [202, с.92].
Автори колективної монографії [87] вважають, що не можна навчитися толерантності виходячи лише з її формального розуміння. У кожній культурі і у кожному суспільстві вона повинна набути свого власного культурного смислу. Будь-яка культура має прецеденти як нетерпимої, так і толерантної поведінки. Завдання усіх без виключення культур у сучасному світі - відшукати національні культурні моделі, зразки толерантності та інтерпретувати через їхню призму універсальну цінність терпимості. Без такої попередньої свідомої культурної символізації універсального неможливе не лише виховання толерантності, а й взагалі - розуміння її сутності.
Український дослідник Є. Бистрицький звертає увагу на важливу річ: толерантність є не лише суб'єктивною терпимістю до всього інакшого в сенсі чужих поглядів та вірувань. Толерантність передбачає практичну дію для стримування ідіосинкразії щодо чужого. Во
- Київ+380960830922