РОЗДІЛ 2
КОНСТИТУЦІЙНО-ДЕМОКРАТИЧНА ПАРТІЯ: ЗАРОДЖЕННЯ, ІДЕОЛОГІЯ, ПРОГРАМА, ОРГАНІЗАЦІЯ
2.1. Виникнення та ідейно-програмні засади Конституційно-демократичної партії
Вагоме місце у системі політичних партій Росії на початку ХХ ст. займала
Конституційно-демократична партія. Її називали “партією інтелектуалів, яка
акумулювала у своїх рядах цвіт російської інтелігенції ” [503, с. 151], була
фактично першою демократичною партією Росії, відкритою політичною організацією,
пристосованою до парламентської діяльності [455, с. 46].
Конституційно-демократична партія була виразником ідеології лібералізму. У
сучасній російській історії і політології продовжується багато суперечок про
російський лібералізм, пов’язаних з проблемами типологізації, періодизації і
значення цієї ідеології. Лібералізм розглядається як втрачений шанс оновлення
Росії на початку ХХ ст. і прийнятна альтернатива для розвитку держави у ХХІ ст.
Лібералізм (від лат. liberalis – вільний ) – політична та ідеологічна течія, що
об’єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва і
демократичних свобод. Основна цінність лібералізму – принцип свободи індивіда,
який забезпечується недоторканістю приватної власності.
Саме на початку ХХ століття лібералізм в Росії досяг найбільшого піднесення.
Варто зазначити, що тоді існувало досить специфічне розуміння терміну
“ліберал”, тому що лібералами називали не тільки прихильників цієї політичної
ідеології, а насамперед противників самодержавства. Ліберали створили “цілісну
раціоналістичну світоглядну систему, в основі якої були покладені ідеї
особистості, правової держави, громадянського суспільства, ринкової економіки,
соціального партнерства” [523, с. 285]. У межах російської ліберальної
концепції виділяють три варіанти модернізації Росії: октябристи, прогресисти,
кадети. Кадети пропонували найбільш радикальний варіант модернізації країни,
який передбачав “перетворення Росії в цивілізовану демократичну державу,
створення умов для гармонійного розвитку особистості і громадянського
суспільства” [523, с. 176]. В. Шелохаєв вважає, що російський лібералізм
становить особливий тип інтелектуального лібералізму, який виник на
теоретичному рівні в неадекватному середовищі [566, с. 31]. Вихідною точкою
усіх напрямів російського лібералізму називають визнання в теорії і на практиці
пріоритетності еволюційного шляху суспільного розвитку [523, с. 173]. Дослідник
В. Козбаненко класифікує програму кадетів як російський радикальний варіант
європейського лібералізму [446, с. 36].
Основою для утворення, організаційного структурування ліберальних сил Росії
стало виникнення журналу “Освобождение”, який видавався з липня 1902 р. до
жовтня 1905 р. в Штутгарті під редакцією П. Струве. На сторінках цього
друкованого органу вперше дискутувались програмні засади і принципи створення
майбутньої партії. Конституційно-демократична партія виникла на основі двох
ліберальних організацій “Союзу визволення” і “Союзу земців-конституціоналістів”
[165, c. 3]. Діяльність цих організацій і скликання з’їздів земських і міських
діячів стали важливим періодом становлення, ембріональною фазою для майбутніх
російських ліберальних партій, апогей якої припадає на літо-осінь 1905 р. На
думку П. Струве, робота цих товариств привела до народження нації, державного
народу: “Росії потрібна конституційно-демократична партія, потрібна як знаряддя
створення державного народу, як акушер нації” [179, с. 594].
Конституювання партії відбулось на І установчому з’їзді 12-18 жовтня 1905 р. у
Москві, в умовах Першої російської революції. Це спричинило малочисельність
ліберального зібрання (81 чоловік), оскільки через страйк на залізниці багато
делегатів не змогли приїхати. Важливим чинником конституювання партії став
Маніфест 17 жовтня 1905 р., який дарував населенню Російської імперії основи
громадянської свободи, недоторканість особистості, свободи совісті, слова,
зібрань, союзів, виборче право, запровадив законодавчий орган – Державну Думу.
На І з’їзді була прийнята програма, статут, обраний тимчасовий ЦК у складі 30
осіб. До нього від України увійшов
І. Лучицький – відомий історик, професор Київського університету. Остаточне
оформлення партії відбулося 4-11 січня 1906 р. на II з’їзді, на якому вона
отримала другу назву – Партія народної свободи і були внесені зміни до
програми.
Програма кадетів складалась з 8 розділів та 57 статей. Значна увага приділялась
правам громадян. Проголошувалась рівність усіх громадян без різниці статі,
віросповідання, національності, стану. Прагнули забезпечити свободу совісті,
досягти у суспільстві демократичних свобод: слова, друку, зібрань, союзів,
переконань, недоторканість житла і особи [202, c. 189-190]. Щодо майбутнього
державного ладу Росії, то на І з’їзді у програмі було зазначено, що
конституційний устрій визначається основним законом. На II з’їзді в січні 1906
р. кадети постановили, що “Росія повинна бути конституційною і парламентською
монархією” [202, с. 189]. Конституційні демократи виходили із необхідності
поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Законодавчі функції
покладались на народне представництво, яке обиралось загальним, рівним, прямим
і таємним голосуванням [202, с. 190]. Партія виступала за створення
відповідального міністерства перед Державною Думою, демократизацію місцевого
управління і суду.
На думку українського історика А. Павка, програма кадетів репрезентувала
радикально-демократичний варіант парламентського, цивілізованого вирішення
комплексу соціально-економічних та політичних питань російської дійсності.
Кадети вважали капіталізм най
- Київ+380960830922