РОЗДІЛ 2
ПРОГРАМА, МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
Об’єкт дослідження – 103 хворих на об’ємні утворення нирок, які у 2000-2006 рр.
знаходились на лікуванні в урологічному відділенні Полтавської обласної
клінічної лікарні ім. М.В.Скліфосовського (ПОКЛ) та урологічному відділенні
Полтавського обласного клінічного онкологічного диспансеру, які є клінічними
базами Вищого державного навчального закладу України “Українська медична
стоматологічна академія”.
Диференційну діагностику локалізованих форм (гострий фокальний бактеріальний
нефрит, гострий мультифокальний бактеріальний нефрит та абсцес нирки) гострого
гнійного пієлонефриту та новоутворень нирки проводили на підставі
ультразвукового дослідження, комп’ютерної та магнітно-резонансної томографії
об’ємного утворення. Виключення обструктивного характеру патологічного процесу
та попередня оцінка функції контралатеральної нирки проводилось за допомогою
оглядової та екскреторної урографії.
Перший (I) масив спостережень склав 51 хворий на локалізовані форми гострого
гнійного пієлонефриту віком від 8 до 76 років.
До другого (II) масиву спостережень увійшли 52 пацієнти на рак нирки віком від
38 до 72 років.
Перший етап дослідження передбачав вивчення структури, етіології, патогенезу та
клінічного перебігу локалізованих форм гострого гнійного пієлонефриту.
Структура локалізованих форм гострого гнійного пієлонефриту наведена на рис.
2.2.
Ураження правої нирки мало місце у 28 випадках (54,9%), лівої нирки - у 21
випадках (41,2%) та двохсторонній процес – у 2 випадках (3,9%). Розподіл хворих
на гострий гнійний пієлонефрит в залежності від сторони ураження наведений на
рис. 2.3.
Рис. 2.1. Програма дослідження та кількісна характеристика хворих.
Віковий склад хворих аналізувався по наступних вікових категоріях: до 20 років,
20-29 років, 30-39 років, 40-49 років, 50-59 років, 60-74 років, ?75 років.
Рис. 2.2. Структура локалізованих форм гострого гнійного пієлонефриту,
2000-2006 рр., I масив спостережень.
Рис.2.3. Розподіл хворих на гострий гнійний пієлонефрит в залежності від боку
ураження, ПОКЛ, 2000-2006 рр., I масив спостережень.
В залежності від лікувальної тактики усі хворі I масиву спостережень були
розподілені на три групи.
До першої групи (I) увійшло: 18 хворих (9 хворих на гострий фокальний
бактеріальний нефрит та 9 хворих на мультифокальний бактеріальний нефрит), у
яких було ефективним консервативне лікування гострого гнійного пієлонефриту під
ехографічним моніторингом. На основі передбачуваного характеру мікробних
збудників використовувались цефалоспорини III-V покоління, «захищені»
амінопеніциліни, аміноглікозиди ІІ покоління, фторхінолони. При цьому, перевага
надавалась монотерапії. При неефективності антибактеріальної терапії до
лікування додавали другий антибактеріальний препарат, при підозрі на анаеробну
або бактероїдну інфекцію – метронідазол. Корекція антибактеріальної терапії
проводилась після отримання результатів бактеріологічного дослідження сечі. До
припинення гіпертермії антибактеріальні препарати вводились внутрішньовенно.
Після нормалізації температури тіла переходили на пероральний прийом
антибактеріальних препаратів, дотримуючись ступінчастої тактики. Усім хворим
проводилась дезінтоксикаційна терапія, корекція метаболічних та
мікроциркуляційних порушень, відновлення функції печінки та мікробіоценозу
кишечника. Антибактеріальна терапія під УЗ моніторингом виявилась успішною при
локалізованих формах гострого гнійного пієлонефриту – гострому фокальному
бактеріальному нефриті та гострому мультифокальному бактеріальному нефриті.
У 9 хворих на гострий фокальний бактеріальний нефрит розміри запального вогнища
складали 2,5-6,6 см (в середньому 3,6±0,3см). В усіх спостереженнях ехографічна
картина відповідала інфільтративній фазі запального процесу - мала вигляд
об’ємного утворення зниженої ехогенності, без чітких контурів.
У 12 хворих на мультифокальний бактеріальний нефрит розміри запального вогнища
дорівнювали 2,4-5,0 см (в середньому 3,7±0,3 см). В усіх спостереженнях
ехографічна картина відповідала деструктивній фазі запального процесу – мала
вигляд гетерогенного об’ємного утворення нерівномірної (58,3%) чи підвищеної
(41,7%) ехогенності. У 5 спостереженнях (41,7%) відмічалось збільшення товщини
паренхіми, у 2 випадках (16,7%) - деформація зовнішнього контуру нирки. У 3
хворих (25,0%) на мультифокальний бактеріальний нефрит, незважаючи на проводиму
антибактеріальну терапію, відбулось гнійне розплавлення запального вогнища, що
спонукало до проведення мінімально інвазивних дренуючих втручань.
До другої групи (II) увійшли 28 хворих: 25 хворих із абсцесом нирки, та 3
хворих на гострий мультифокальний бактеріальний нефрит, у яких в процесі
лікування відбулось прогресування інфекційного запального процесу з
трансформуванням у абсцес нирки, і для успішного лікування антибактеріальна
терапія доповнювалась мінімально інвазивними оперативними втручаннями.
До третьої групи (III) увійшли 5 хворих на абсцес нирки, яким у зв’язку з
поширенням запального процеса на навколониркову жирову клітковину виконувались
“відкриті” хірургічні втручання.
Активність інфекційного запального процесу при локалізованих формах гострого
гнійного пієлонефриту визначалась на підставі клініко-лабораторних даних. При
клінічному дослідженні крові визначались: концентрація гемоглобіну, кількість
еритроцитів в 1 л, кольоровий показник, лейкоцитарна формула, ШОЕ.
Загальноклінічне дослідження сечі включало визначення кольору, прозорості,
відносної щільності, реакції, наявності білка, глюкози, кетонових тіл. При
мікроскопічному дослідженні осаду
- Київ+380960830922