Розділ 2
Матеріал і методи дослідження
2.1. Методи дослідження
Для отримання об'єктивного уявлення про ортопедичний стан пацієнтів нами
використовувались загальноприйняті в ортопедії та травматології методи
дослідження.
2.1.1. Клінічний метод
2.1.1.1. Збирання анамнезу та скарг
Під час збирання анамнезу з'ясовували, чи не хворіє на сколіоз в сім'ї ще
хто-небудь, в якому віці вперше була виявлена деформація хребта. При наявності
попередніх рентгенограм вивчали динаміку прогресування деформації хребта.
З'ясовували, яке лікування проводилось раніше.
Найчастіше наші пацієнти скаржилися на деформацію хребта та грудної клітки, на
прояви втоми у кінці дня та зниження фізичних можливостей у порівнянні з
однолітками.
2.1.1.2. Огляд хворого
Велику увагу при огляді хворих надавали оцінці поверхні тулуба, стану шкірного
покриву, розвитку підшкірного жирового шару, наявності шкірних, підшкірних і
кісткових новоутворень (гемангіом, ліпом, родимих плям, пігментацій,
депігментацій та ін.). Визначали „проблемні” місця для навантаження (кісткові
виступи і т.п.). Перевіряли наявність перекосу таза і можливість його корекції.
Потім, за допомогою виска, визначали, чи є декомпенсація тулуба і чи можливе її
усунення. Визначали об'єм рухів в хребті (нахили вперед-назад і вбоки).
Наступним етапом оцінювали положення плечового поясу (симетричність надпліч та
лопаток). Проводили оцінку стану фізіологічних вигинів хребта. Ригідність
деформації оцінювали у вертикальному положенні шляхом натиснення рукою на
вершину опуклої деформації і підняттям руки досліджуваного із боку увігнутої
деформації, при дослідженні грудної кривизни, і натисканням на вершину опуклої
деформації і нахилом тулуба у бік опуклої деформації при дослідженні
поперекової кривизни. Цей критерій мав тільки якісну оцінку. Величину ребрового
горба виміряли за допомогою лінійки і коска в положенні нахилу вперед, кисті
разом і між колін, ноги в колінах прямі.
Під час огляду перевіряли наявність анатомічного укорочення однієї нижньої
кінцівки. При необхідності проводили компенсацію укорочення коском відповідної
висоти (на етапах огляду, виготовлення негативної моделі і користування
корсетом).
Статевий розвиток оцінювали за Таннером.
2.1.2. Рентгенометрія
Вимірювання проводили на оглядових спондилограмах, виконаних у положенні
пацієнта стоячи, в прямій і бічній проекціях.
Величину сколіотичної деформації вимірювали на передньозадніх спондилограмах
транспортиром за Коббом ( рис. 2.1).
Рис. 2.1 – Визначення кута Кобба
Рис.2.2 – Схема визначення величини
патологічної ротації торсіометром Пердріолля
Величину патологічної ротації тіл хребців вимірювалась торсиометром Пердріолля
на фронтальних спондилограмах (рис. 2.2). Клиноподібність 3 верхівкових хребців
виміряли за методом Абальмасової транспортиром на фронтальних сподилограмах.
На рівні TХІІ виміряли реброво-хребтовий кут (рис.2.3)
Рис.2.3 – Схема вимірювання реброво-хребтового кута
Якщо реброво-хребтовий кут на вершині скривлення більше 27°, а їхня різниця на
опуклому та увігнутому боці більше 20° - висока ймовірність прогресування
деформації.
На бічних спондилограмах проводили якісну оцінку сагітального профілю хребта,
кількісну оцінку проводили шляхом вимірювання транспортиром. При нагоді
проводили тест Ріссера ( рис.2.4).
Рис. 2.4 – Тест Ріссера.
При дослідженні рентгенограм також звертали увагу на наявність аномалій
сегментації хребців, на ознаки спінального дизрафізму та наявність аномальних
хребців.
2.1.3. Біомеханічні дослідження
Часто методів опору матеріалів, будівельної механіки й теорії пружності
недостатньо для розрахунків реальних об'єктів. Найбільш популярним чисельним
методом інженерного аналізу складних біологічних структур зараз став метод
кінцевих елементів. За своїм характером метод кінцевих елементів є
варіаційно-різничним методом. Реальний об'єкт подається у вигляді сукупності
простих підсистем (кінцевих елементів), міцнісні якості кожного з яких
розглядаються в незалежності від інших. У методі кінцевих елементів одержання
можливих результатів значною мірою залежить від вибору системи локальних
апроксимацій для елемента. Саме тому під кінцевим елементом слід розуміти не
тільки деяку маленьку ділянку тіла, але і його ділянку у сукупності із заданими
в ній апроксимівними функціями.
Розподіл тіла на кінцеві елементи призводить до двох обмежень. Перше обумовлено
геометрією, тобто наближенням геометричної форми моделі до форми реального
об'єкта. Подальші спрощення при побудові моделі пов'язані з об'єднанням
елементів у єдину систему.
Ще одне обмеження пов'язано з навантаженням пружного тіла розподіленими
поверхневими й об'ємними силами. Ці сили можуть бути враховані заміною на їх
еквіваленти в енергетичному змісті (зовнішні вузлові сили).
Після введення зазначених спрощень тіло може бути розглянуто як дискретна
система, тобто як сукупність елементів, які з'єднуються між собою у вузлових
пунктах.
Схема рішення завдань міцності складалася з декількох етапів. На першому етапі
необхідно було побудувати геометричну модель об'єкта.
На наступному етапі необхідно були задати фізичні характеристики матеріалів,
тобто модуль пружності й коефіцієнт Пуассона для окремих кінцевих елементів. На
третьому етапі дію корсета за допомогою розрахункової програми приводили до
вузлових значень сил. Після задання всіх необхідних даних здійснювали
розрахунок напружено-деформованого стану системи. Для розрахунку наведених
напружень і переміщень ми користувалися комп'ютерною програмою „COSMOS-M” [3].
Розрахунки проводили на персональній електронно-обчислювальній машині „Pentіum
4”.
Для пр
- Київ+380960830922